Конфлікт християнських церков був закладений Першим Константинопольським собором 381 року, на якому ряд східних єпархій проголосили старшинство Константинополя після Риму. Прийнятий з цього приводу канон не був визнаний більшістю інших патріархатів, включаючи Святий престол у Римі. Шляхом боротьби проти єресей Константинополь домігся пониження в статусі своїх основних конкурентів за першість — спочатку Антіохійської кафедри на ІІІ Вселенському (Ефеському) Соборі у 431 році, а потім Александрійського патріархату на IV Вселенському (Халкидонському) Соборі 451 року.
З усуненням антіохійського несторіанства та александрійського монофізитства зміцнилось грецьке православ'я, а Константинопольський архієпископ як канонічно, так і фактично став першим на Сході. Після занепаду Західної Римської імперії константинопольські першоієрархи, спираючись на підтримку візантійських імператорів, стали домагатися рівності в справах з Римськими єпископами і такої ж юрисдикції на Сході, яку Рим мав на Заході.
Стосунки між Римською та Константинопольською церквами загострились у кінці IX століття за патріарха Фотія, який у 879 році оголосив себе Вселенським патріархом і, домагаючись створення теократичної монархії, першим сформулював обрядові та догматичні відмінності Римської Церкви від церков Східних. З іншого боку коронація в Римі Карла Великого, який став рівним імператору Сходу, дала привід римським папам повернутись до відкинутої Халкидонським собором ідеї про свою першість не по честі і православності вчення, а «по божественному праву».
Фотій був усунутий з кафедри імператором Василієм І Македонянином, який прагнув союзу з Римом перед лицем загрози кордонам Візантії, що дозволило зупинити конфлікт церков до XI століття. Він поновився за правління Костянтина IX Мономаха, коли між папою Левом IX і патріархом Михайлом Керуларієм виник спір за канонічну юрисдикцію над Неаполем, який, будучи васалом Візантії, ще у VIII столітті перейшов під покровительство Папської держави. До цього додався давній спір про догматичні та обрядові відмінності, для вирішення яких у 1054 році в Константинополі відбувся теологічний диспут між представниками папи і патріарха.
Під час скликаного з цієї нагоди собору папські легати були посаджені позаду грецьких архієреїв, що було порушенням існуючих канонів й було сприйнято як образа, і 16 липня глава римської делегації кардинал Гумберт із Муаєнмутьє під час літургії в Софіївському соборі поклав на вівтар заздалегідь підготовлену папську буллу про відлучення Керуларія від церкви. У відповідь 20 липня 1054 року патріарх Келуарій оприлюднив текст анафеми Лева IX і всіх членів його делегації, що стало початком розділенням церков східного і західного обрядів.
Першою спробою подолання розколу став Другий ліонський собор, скликаний 1274 року папою Григорієм X. На ньому була укладена Ліонська унія, скріплена підписом імператора Михаїла VIII Палеолога, згідно з якою православні визнали зверхність папи Римського та більшість догматів католицької церкви, зокрема вчення про філіокве. Проте невдовзі унія викликала осуд грецького духівництва і була визнана недійсною на Константинопольському соборі 1285 року, скликаному наступником Михаїла — Андроніком II.
Наступною спробою став Ферраро-Флорентійський собор, скликаний папою Євгенієм IV 1438 року, на якому була укладена Флорентійська унія, яка знову визнавала примат папи римського, а також основні догми католицької церкви. Проте через п'ять років, напередодні падіння Константинополя, греки знову відмовились від об'єднання церков.
Взаємна анафема папи і патріарха була знята у 1964 році на зустрічі Павла VI і Афінагора в Єрусалимі, однак підписана ними декларація засвідчила недостатність цього жесту для подолання розбіжностей між Римо-Католицькою і Православною церквами.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Різдво Христове, 336
• Велике гоніння на християн, 303
• Міланський едикт, 313
• Перший Константинопольський собор, 381
• Хрещення Русі, 988
• Другий понтифікат Бенедикта IX, 1045
• Перший хрестовий похід, 1095
• Флорентійська унія, 1439
• Берестейська унія, 1596