Зійшовши на престол після загибелі на Косовому полі султана Мурада I його син Баязід продовжив політику завоювань батька — повністю підкорив Болгарію і Фесалію, захопив більшу частину Боснії і північ Пелопоннеса, облогами Константинополя фактично встановив протекторат над Візантією. Взимку 1390 року війська османів завоювали більшу частину тюркських бейліків (дрібних князівств) у західній і центральній частині Анатолії, на які в XIII столітті після нашестя монголів розпався колись могутній Конійський султанат.
Правителі підкорених бейліків знайшли прихисток у володіннях еміра Тимура (Тамерлана), тюрко-монгольського правителя центрально-азіатської імперії зі столицею у Самарканді, який оголосив себе сюзереном всіх тюркських правителів Малої Азії. Після завоювання в 1398 році Індії він розпочав похід на Захід і в 1400 році завоював стратегічно важливе місто Сівас, після чого розбив війська тюркського племінного союзу Кара-Коюнлу (на території півдня сучасних Вірменії і Азербайджану і півночі Ірану), султан якого Кара Юсуф був змушений рятуватись втечею в османські володіння. У 1401 році Тамерлан вдруге захопив Багдад, правитель якого Ахмед Джалаір знайшов прихисток спочатку в мамелюкській Сирії, а після завоювання монголами Алеппо і Дамаска також був змушений тікати до османів.
Після відмови Баязіда видати Тимуру втікачів, підкоритись його вимозі повернути захоплені бейліки їх попереднім правителям і визнати васальну залежність у березні 1402 року Тамерлан розпочав похід у Анатолію. Його 140-тисячна армія, основу якої складала важка кіннота і лучники-кавалеристи, підсилена 32-а бойовими слонами, справила гнітюче враження на турецьких послів, які прибули в Сівас для переговорів. Щоб протистояти їй Баязіду довелось припинити кількарічну облогу Константинополя, залучити 10 тисяч війська сербського князя Стефана Лазаревича і разом з найманцями, яничарами та кількома десятками тисяч татарської кінноти його військо налічувало біля 85 тисяч чоловік.
Після тривалого і виснажливого переходу османська армія, очолена особисто султаном і його синами, 19 липня 1402 року підійшла до міста Ангора (нині Анкара) в центрі Анатолії. Відмовившись від порад своїх полководців зайняти оборонні позиції в гірській місцевості, Баязід прийняв рішення негайно вступити в бій на рівнині. Масштабна атака центром османської кавалерії вранці 20 липня була зупинена стрілами монгольських кінних лучників, після чого Тимур завдав ударів на обох флангах — в той час як сербські війська на лівому зуміли вистояти, татарська кіннота і війська анатолійських беїв на правому були зім'яті і перейшли на бік супротивника після розгромного удару монголів по яничарах в центрі. Втрата чверті армії фактично визначила долю битви — решта османського війська була оточена і розбита, а Баязід, якому з кількома сотнями вершників вдалось втекти в гори, попав у полон.
Поразка у битві біля Ангори мала для Османської імперії фатальні наслідки — Тамерлан вогнем і мечем дійшов до Смирни (нині — Ізмір) на узбережжі Егейського моря, підкоривши всю Малу Азію. Однак, так і не завершивши її завоювання, в 1405 році він відправився у похід на Китай, під час якого несподівано помер, — колишні бейліки знову отримали незалежність, а між чотирма синами Баязіда, котрий помер у неволі ще 8 березня 1403 року, почалась міжусобна війна. Вона завершилась перемогою Мехмеда, який за підтримки візантійського імператора Мануїла II Палеолога здолав суперників, підкорив більшість володінь свого батька і в 1413 році в Едірне проголосив себе п'ятим султаном Османської імперії.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Тамерлан — емір Турана, 1370
• Битва на Косовому полі, 1389
• Битва під Нікополем, 1396
• Хотинська битва, 1621
• Битва біля Каленберга, 1683