Докази існування відомого з античних часів туберкульозу були виявлені в людських останках епохи неоліту, датованих 7000 роком до н. е. та єгипетських муміях, датованих 3000 і 2400 роками до н. е. Він був відомий в Індії, Китаї, Давній Греції і вважався тяжкою, невиліковною хворобою. Першим, хто висловив припущення про вірусну природу туберкульозу, був венеційський лікар Джироламо Фракасторо, який у своїй праці 1555 року стверджував, що епідемії викликаються крихітними частинками («насінням»), які передаються від хворої людини через прямий і непрямий (включаючи зоровий) контакт.
Захворюваність на туберкульоз почала різко зростати у Середньовіччі, до XVIII століття витіснивши проказу і досягнувши свого піку в XIX столітті, коли набув особливого поширення у населених біднотою великих містах. Лише в 1869 році було науково доведено інфекційну природу туберкульозу, а 24 березня 1882 року німецький вчений Роберт Кох оголосив про відкриття його збуджувача.
Продовжуючи свої дослідження, у 1890 році Кох виділив стерильну рідину, що містила речовини, вироблювані туберкульозною паличкою протягом її життєдіяльності — туберкулін, який викликав алергійну реакцію у хворих туберкульозом. Незважаючи на те, що туберкулін виявився недієвим при лікуванні хвороби, туберкулінова проба стала використовуватися в діагностиці туберкульозу, що зіграло велику роль у боротьбі з цією хворобою у корів.
У 1901 році пошуком ефективної вакцини проти туберкульозу зайнявся Альбер Кальмет, на той час директор Інституту Пастера у Ліллі, відомий своїми успішними роботами в галузі токсикології, імунології, розробками вакцин проти віспи і сказу та проведені дослідженнь холери. У 1908 році його колега, ветеринар і імунолог Каміль Герен, встановив, що імунітет проти туберкульозу пов'язаний з життєздатністю туберкульозних бацил в крові і свої наступні дослідження Кальмет та Герен присвятили отриманню культур туберкульозної палички і дослідженню їх поведінки в різних поживних середовищах.
У 1919 році вони виявили, що туберкульозні палички найменшої вірулентності виростають на живильному середовищі на основі гліцерину, жовчі і картоплі. Того ж року, після переходу на роботу в Інституту Пастера у Парижі, Кальмет і Герен зайнялись вивченням методу отримання ослабленого штаму туберкульозу для створення на його основі протитуберкульозної вакцини. Отриманий препарат, який отримав назву Бацила Кальметта-Герена (БЦЖ), тестувався на коровах, а 18 липня 1921 року він був вперше випробуваний на новонародженій дитині у паризькій клініці Шаріте.
У 1928 році вакцина БЦЖ була затверджена Комітетом з охорони здоров'я від Ліги Націй (попередник ВООЗ), однак не набула широкого поширення через ряд трагічних випадків її застосування. Масово протитуберкульозна вакцинація стала застосовуватись лише після Другої Світової війни і на сьогодні лише три країни світу — США, Нідерланди і Фінляндія — не мають програм її планових проведень. Незважаючи на різке скорочення кількості хворих на туберкульоз в 1960-70-ї роки, хвороба так і не була подолана, особливо з появою ВІЛ-інфекції у 1980-х, і на сьогодні щорічно у світі з'являється до півмільйона хворих на туберкульоз.
Коментарі
Дивіться також
• Відкриття вакцинації Едвардом Дженнером, 1796
• Палочка Коха, 1882
• Пандемія «іспанського грипу», 1918
• Перша ін'єкція інсуліну, 1922
• Вакцина проти поліомієліту, 1953
• Епідемія ВІЛ, 1983
• Епідемія лихоманки Ебола, 2014
• Найжахливіші пандемії (інфографіка)