Після того як договір в Труа, яким англійський король Генріх V Ланкастер оголошувався спадкоємцем французького короля Карла VI Божевільного, був підтверджений в Парижі Генеральними штатами, 18-річний дофін Карл, позбавлений батьком спадщини і престолу, видав «Маніфест проти угоди в Труа», де заявив, що «честь флер-де-ліль (лілеї, герба Валуа — прим. автора) і право на корону Франції не можуть бути передані чужинцям, особливо тим, хто є нашим споконвічним ворогом». В завуальованому вигляді він зазначив, що Труаська угода заганяє мешканців королівства в «ганебне рабство» і закликав не визнавати її, чим (на погляд англійців) оскаржив волю глави держави, що за тогочасними мірками вважалося великим злочином.
Під фактичним контролем Карла перебувала лише центральна і південна частина Франції, мешканці якої присягнули йому на вірність. Облаштувавши двір у Буржі (через що англійці, насміхаючись, називали Карла «бурзьким королем»), дофін сформував власну армію, яка за участю шотландців 27 березня 1421 року в битві при Боже отримала свою першу перемогу. Найбільшу підтримку Карлу-молодшому надавала його майбутня теща, королева «чотирьох королівств» Іоланда Арагонська, при дворі якої в Анже він виховувався з 1414 року і з дочкою котрої Марією Анжуйською одружився 22 квітня 1422 року.
Того ж року відбулася подія, яка кардинально змінила політичну ситуацію: 31 серпня несподівано помер Генріх V Ланкастер, а через шість тижнів — і Карл VI Божевільний. Скориставшись порушенням порядку престолонаслідування, 22 жовтня, на наступний день по смерті батька, дофін Карл в Пуатьє був проголошений королем Франції під іменем Карл VII. Однак подальша військова ситуація для нього склалась вкрай невдало: 12 жовтня 1428 року англійці взяли в облогу Орлеан, захоплення якого відкривало їм шлях до Буржа (відстань між якими лише 114 км) і на весь південь Франції.
У цей критичний для Карла VII момент у хід подій знову втрутився випадок — на історичній арені з'явилась 17-річна сільська дівчина Жанна д'Арк, яка 10 березня 1429 року в Шиноні зуміла переконати короля у своїй божественній місії і необхідності переходу до рішучих військових дій, завдяки яким 8 травня вдалось зняти 209-денну облогу Орлеана. З його звільненням почався ініціативний перелом у Столітній війні: 12 червня французами штурмом було захоплене місто Жаржо, 15 червня — Мен-сюр-Луар, 16 червня — Божансі.
Перемога в битві при Пате 18 червня відкрила Карлу VII шлях на Реймс, місто традиційної коронації французьких монархів, помазання на престол в якому могло б стати символічним кроком, що фактично декларував свого роду незалежність французької Франції, а не англійської. Окрім того, успішний похід на Реймс відкривав і військові перспективи: зайнявши Шампань, союзна Англії Бургундія виявилася б відрізаною від контрольованих англійцями областей, що давало Карлу VII можливість піти на зближення з герцогом Бургундським, який і сам шукав шляхи до примирення.
Не дивлячись на цю доволі перспективну стратегію, герцог Алансонський, один з наближених і досвідчених військових при дворі Карла, наполягав розпочати наступ на Нормандію, деякі капітани виказували думку в необхідності повністю звільнити міста в долині Луари і навіть найближчі й найвпливовіші радники короля — Ла Трамуй і канцлер Реньо де Шартр — теж критикували ідею наступу на Реймс. Побоювання були не безпідставними: армія Карла VII не мала достатньо артилерії і обложних машин, а міста, які він планував захопити, були добре укріпленими фортецями.
Серед небагатьох, хто наполіг на необхідності походу на Реймс, була Жанна д'Арк і її думка виявилась вирішальною. Персеваль де Каньї, хроніст герцога Алансонського, описував обстановку: «За два дні до від'їзду короля вона в досаді виїхала зі ставки і відправилася в польовий табір. І хоча у короля зовсім не було грошей для оплати армії, всі лицарі, зброєносці, солдати і прості люди були згідні служити йому в цьому поході, заявляючи, що вони підуть за Дівою, куди завгодно. І вона говорила: «Клянуся, я надійно поведу благородного дофіна Карла і його військо, і він буде коронований в Реймсі».
30 червня Карл підійшов до бургундського міста Осер, яке заявило про нейтралітет і продало французькій армії все необхідне. На підступах до Труа, Карл «закликав місто виявити йому покірність, в чому йому було відмовлено навідріз; і навпаки, городяни зачинили ворота і приготувалися до захисту проти можливого штурму», остерігаючись репресій за підтримку англійців і бургундців. Попри вагомі заперечення радників короля, знову ж таки за порадою Жанни 9 липня Труа було атаковане і наступного дня жителі відкрили ворота, попередньо підписавши з королем угоду: містяни отримали прощення і гарантії безпеки, а англо-бургундський гарнізон міг безперешкодно залишити місто з усім належним йому майном.
Фактично взяття Труа вирішило і долю всієї кампанії: згодом на милість Карла здався Шалон, «в який [Карл] в'їхав при радості народу: бо єпископ і міщани вийшли йому назустріч і виявили йому повну покірність», 16 липня король підступив до Реймса, зупинившись за кілька кілометрів у замку Сепсо. Англо-бургундський гарнізон залишив місто, попередивши його жителів, що вони мають протриматися 6 тижнів доки не прийде допомога. «При тому, що вони [англійці і бургундці] не встигли ще відійти від міста, як містяни, зібравшись на загальній раді і за спільною згодою всіх жителів Реймса, відправили посланців до короля, який дарував їм повне прощення, в той час як ті вручили йому ключі від міста», — повідомляє Кузіно — «І далі в вранці названого дня, який припав на суботу, першим урочисто в'їхав архієпископ [Реньо де Шартр], […] до вечора туди ж до міста в'їхав король у супроводі всієї своєї армії; з ним же була Жанна Діва, на яку були спрямовані всі погляди».
Наступного дня, 17 липня 1429 року, у неділю, в супроводі війська маршали Сен-Север, Жиль де Ре, адмірал Франції де Кюлан, сеньйор де Гравілль та інші дворяни і наближені Карла дали урочисті клятви і, як вимагала давня традиція, відправилися в Сем-Ремі за священним миро для помазання короля. Коли воно було урочисто доставлено в Реймс, його встановили на вівтарі церкви Нотр-Дам, до якого підійшов Карл «одягнений з усією пишністю йому належною; від архієпископа прийняв клятви, які потрібні за звичаєм для справжніх королів Франції, які бажали прийняти святе помазання. Негайно після того, герцог Алансонський посвятив короля у лицарі, після чого той прийняв від архієпископа помазання і корону, до чого той в усьому дотримувався вимог церемоніалу, вимовивши всі молитви, благословення і вмовляння, що покладаються при обряді помазання…».
Віднині дофін Карл офіційно милістю божою став королем Франції Карлом VII Валуа. Жанна д'Арк яка була поруч на церемонії, тримаючи свій штандарт, вся в сльозах стала на коліна перед королем, обійняла його ноги і сказала: «Шляхетний король, відтепер здійснилася воля Господня, який побажав, щоб я звільнила Орлеан від облоги і привела вас в зазначений Реймс де вам потрібно було отримати святе помазання, щоб все відтепер побачили, що ви справжній король, Якому лише одному повинно належати французьке королівство». Всі були зворушені цим, особливо батьки Жанни, Жак д'Арк та Ізабель Роме, які були присутні при цьому. На коронації була і делегація бургундського герцога Філіпа ІІІ Доброго.
Розуміючи небезпеку ситуації, що склалась, Джон Бедфорд вжив енергійних заходів — 30 травня 1430 року при спробі зняти облогу Комп'єна бургундці захопили в полон Жанну д'Арк, котру через рік було страчено у Руані. Це підірвало бойовий дух французів, які втратили укріплений замок Гайяр та кілька міст на півдні і сході від Парижа, а також місто Лувьє, що дало можливість 16 грудня 1431 року в Парижі провести коронацію Генріха VI. Вона мала б утвердити престиж і репрезентувати владу Ланкастерів у Франції, але французьке дворянство не визнало англійського монарха — більшість знаті вже дала урочисту присягу Карлу VII.
В 1432 році французькі війська захопили Шартр і місто Ланьї. Зі смертю того ж року дружини Бедфорда Анни, що доводилась сестрою Філіппу ІІІ Доброму, випала ланка, яка скріплювала союз Англії і Бургундії. Восени 1434 року Філіпп ІІІ уклав перемир'я з Карлом VII, а у вересні наступного, зрадивши англійців, в Аррасі підписав з ним договір, який остаточно анулював англо-франко-бургундську угоду в Труа і завершив тривалий конфлікт двох гілок Валуа — арманьяків і бургіньонів, — завдяки чому в 1436 році їх спільними силами було захоплено Париж, в який Карл VII прибув через 18 місяців.
19 жовтня 1449 року англійці втратили Руан, свій основний плацдарм в Нормандії, яка була повністю зайнята французами після перемоги під Формін'ї в квітні наступного року. 17 липня 1453 року англійцям було завдано остаточної поразки у битві при Кастільйоні в Гасконі: Столітня війна, що тривала 116 років, закінчилася переконливою перемогою Карла VII, якого французи нарекли «Звитяжним».
Коментарі
Дивіться також
• Коронація Генріха V Ланкастера, 1413
• Англо-французький договір в Труа, 1420
• Смерть Генріха V Ланкастера, 1422
• Жанна д'Арк — Орлеанська діва, 1429
• Битва при Жаржо, 1429
• Битва при Пате, 1429
• Облога Парижа, 1429
• Страта Жанни д'Арк, 1431
• Генріх Ланкастер — король Англії і Франції, 1431
• Битва під Жерберуа, 1435
• Бурзька «Прагматична санкція» Карла VII, 1438
• Битва при Кастільйоні, 1453
• Коронація Людовика XII «Батька народу», 1498