Старший син Філіпа II Августа з династії Капетингів і Ізабелли де Ено, що за обома батьками вела свій родовід від Карла Лотарингського, одного з останніх представників дому Каролінгів, народився 5 вересня 1187 році і став давноочікуваним первістком короля франків, який першим почав використовувати титул «король Франції». Через три роки матір Людовика померла, батько відправився у Третій хрестовий похід і вихованням принца займалась його бабуся Адель Шампанська.
22 травня 1200 року на острові Ле-Гуле біля Вернона на Сені Філіп II Август і Джон Плантагенет уклали мир після багаторічної війни за Нормандію: французький король визнав англійського законним спадкоємцем його брата Річарда Левове Серце і відмовився від претензій на Бретань в обмін на його відмову від сюзеренітету над графствами Булонь і Фландрія, виплату 20 тисяч марок сріблом і визнання васальної залежності континнтальних володінь колишньої Анжуйської імперії. Наступного дня угода була скріплена заручинами 12-літнього Людовика з небогою англійського короля Бланкою Кастильською.
Через два роки війна Капетингів і Плантагенетів поновилась. Після успіхів на початковому етапі Джон втратив нормандські міста і фортеці Ле Вандр, Шато-Гайяр, Фалез, Кан, Кутанс, Байє. 24 червня 1204 року французам здався Руан, слідом за ним впали Верней і Арк, у серпні — Пуатьє, а в наступному році — Лош і Шинон. Спроби англійського короля у 1214 році відвоювати втрачене зазнали невдачі: 2 липня під Ла-Рош-о-Муаном в Анжу його 30 тисячне військо було розбите удвічі меншою армією під проводом принца Людовика, за що він отримав прізвисько Лев, а вже 27 липня у битві при Бувіне у Фландрії король Філіп II вщент розгромив союзника англійців імператора Оттона IV.
Джон був змушений відмовитись від усіх своїх континентальних володінь на північ від Луари, за що отримав прізвисько Безземельний, проти нього повстали барони, невдоволені ущемленням їх прав і привілеїв, й закликали на престол його зятя Людовика Лева. У грудні 1215 року французи висадились у Кенті, до весни встановили контроль над Східною Англією, і 26 травня 1216 року в Лондоні Людовик був проголошений королем. Однак утвердитись на англійському престолі йому завадила несподівана смерть Джона Безземельного 19 жовтня, — більша частина баронів підтримала претензії на престол його дев'ятилітнього сина Генріха Плантагенета, того ж дня в Глостері також проголошеного королем Англії. Закликані регентом Вільямом Маршалом, графом Пембрука, «захистити нашу землю» англійці 20 травня 1217 року завдали французам і їх шотландським союзникам поразки під Лінкольном і 27 серпня у морській битві біля Сендвіча розбили кастильський флот, надісланий на допомогу Людовику Леву його тестем Альфонсо VIII. Це змусило французького принца 11 вересня у Ламбетському палаці в Лондоні за посередництва папського легата і архієпископа Кентерберійського Стівена Ленгтона укласти з Вільямом Маршалом мирну угоду й в обмін на виплату компенсації розміром 10 000 марок сріблом назавжди відмовитись від претензій на англійський престол.
Усупереч традиціям Капетингів Людовик Лев не став співправителем за життя батька, однак створена Філіпом II Августом за 44 років правління держава спиралась на настільки міцну централізовану владу, що по його смерті 14 липня 1223 року сходження на престол його сина ніким не оскаржувалось, не голосувалось і навіть не вимагало чийогось схвалення, й вже 6 серпня Людовик VIII коронувався у Реймсі, прийнявши помазання і корону з рук архієпископа Гійома де Жуанвіля.
Перемир'я з Плантагенетами закінчилось весною 1224 року. Людовик Лев з військами рушив у їх володіння у Пуату, 13 серпня узяв Ла-Рошель. Йому добровільно підкорились Гуго X де Лузіньян, граф Ангулема і Ла Марша, та Гвідо V, віконт Ліможа, однак зайняти Бордо не зміг.
Щоб запобігти утворенню коаліції правителів Бретані і Тулузи, у 1225 році Людовик Лев скликав у Бурже церковний собор, який благословив новий етап хрестового походу проти альбігойців. Король особисто очолив похід у долину Рони і Лангедок, де йому здались Авіньйон, Нім, Монпельє, Каркасон, Нарбонна, Памьє і Бокер.
Так і не взявши Тулузу, хворий на дизентерію (за іншими даними — на лихоманку) Людовик Лев вирішив повернутись у Париж, на шляху до якого 8 листопада 1226 року помер у замку Монпансьє в Оверні. Його серце і нутрощі були поховані в Сент-Андре-ле-Клермоні, а тіло — 15 листопада поруч з його батьком у базиліці Сен-Дені.
Згідно з передсмертною волею Людовика VIII Лева його дружина Бланка Кастильська стала регентом їх 12-літнього сина Людовика IX, котрий, як і його дід, також правив майже півстоліття, за які прославивися як один з найбільших королів-реформаторів Франції і її найблагочестивіших королів, за що в історіографію увійшов як Святий.