За підсумками Ризького мирного договору, підписаного 18 березня 1921 року представниками РРФСР, УСРР та Польщі за підсумками Польсько-радянської війни 1919-20 років, Польща отримала значні території на схід від лінії Керзона, населені здебільшого українцями та білорусами, релігійні і культурні права яких Польща зобов'язувалась забезпечити. Однак політика Речі Посполитої у міжвоєнний період була дискримінаційною у релігійному і мовному питанні щодо національних меншин, що привело до створення у Польщі численних націоналістичних організацій, ряд яких 3 лютого 1929 року об'єднались в Організацію українських націоналістів (ОУН).
З початком Другої Світової війни для боротьби спочатку з рештками розбитих радянських військ, а згодом — з радянськими партизанами і німецькими окупантами на Поліссі виникла Українська повстанська армія (УПА), яка в 1943 році активно діяла також на Волині і Галичині, спираючись на розгалужену мережу ОУН і лояльне місцеве населення. Після того, як в січні 1943 року німецькі війська зазнали поразки під Сталінградом і фронт почав відкочуватись на захід, серед деяких членів ОУН, котра на цей час контролювала УПА, стала поширеною ідея, що створенню незалежної Української держави, яка мала б постати після поразки Німеччини, буде сприяти етнічна однорідність українських територій, які до війни входили до складу Польщі.
У лютому 1943 року Волинський крайовий провід ОУН(б), котрим керував Дмитро Клячківський, прийняв рішення про вигнання поляків з Волині. Спочатку ці дії були направлені проти поляків, які служили на німецьку адміністрацію, але вже з середини березня поширились на цивільне населення. Активні дії загонів УПА проти поляків на Волині почались в червні 1943 року і досягли свого піку 11 липня 1943 року, коли було здійснено напади на села, селища і хутори (за польськими даними — більше сотні, за українськими — 12) в Ковельському, Горохівському та Володимирському повітах, населених поляками і змішаними родинами, де були вбиті (за польськими даними — кілька тисяч) поляків, включаючи дітей, жінок та старих.
Символом цієї трагедії стало містечко Порицьк, де прямо під час служби у костелі було вбито біля 200 поляків. Попри те, що вбивство мирного населення викликало осуд з боку ряду високопоставлених членів ОУН, знищення польського населення протягом липня-серпня поширилось на інші повіти Волині, а восени 1943 року відбулось і в деяких галицьких районах, причому участь в каральних акціях брало також і цивільне українське населення.
У відповідь на дії УПА проти неї активізувалась польська допоміжна поліція, що перебувала на німецькій службі, а також польське підпілля, котре проводило численні акції т. зв. «умиротворення» українських сіл. У цьому їм активно сприяла Армія Крайова, одне з найбільших партизанських формувань Європи (формально підпорядковувалась польському еміграційному урядові в Лондоні), яка створювала в польських поселеннях бази самооборони і проводила каральні акції як проти УПА, так і проти мирного населення українських сіл не лише на Волині і Галичині, але й там, де польське населення не постраждало від дій українців. Так у 1944-45 році польським підпіллям було спалено та вибито населення більше 50 українських сіл на Холмщині та Надсянні — символом польського терору під гаслом «Українці, за Сян!» стали села Сагринь (близько 600 вбитих українців) та Павлокома (366 вбитих).
Жертвами взаємних етнічних чисток, які тривали до закінчення війни, стало від 35 тисяч (українські дані) до 100 тисяч (польські дані) поляків та від 2 тисяч (польські дані) до понад 20 тисяч (українські дані) українців. Вони продовжились у вигляді «українсько-польського обміну населенням» 1945-46 років та операції «Вісла» 1947 року.
Сьогодні Сагринь і Павлокома знаходяться на території Польщі і в них не живе жоден українець, як і жоден поляк не проживає у Порицьку (нині — село Павлівка Іваничівського району Волинської області), де 11 липня 2003 року з нагоди 60-ї річниці Волинської трагедії президенти Леонід Кучма і Олександр Квасневський відкрили пам'ятну стелу. 13 травня 2006 року на греко-католицькому цвинтарі Павлокоми у присутності президентів України Віктора Ющенка і Польщі Леха Качинського відбулося урочисте відкриття меморіалу загиблим українцям.
17 грудня 2014 року президент України Петро Порошенко під час свого виступу перед депутатами парламенту Польщі і за присутності президента Польщі Броніслава Комаровського попросив пробачення у поляків за Волинську трагедію.
Коментарі
Дивіться також
• Створення ОУН, 1929
• «Пацифікація» українців Галичини, 1930
• Західна Україна увійшла до складу УРСР, 1939
• Катиньська трагедія, 1940
• Створення Української Повстанської Армії, 1942
• Операції «Вісла», 1947
• Операція «Захід», 1947