Боснійська війна розпочалась 1 березня 1992 року як збройний конфлікт між воєнізованими формуваннями сербів, мусульман-автономістів, боснійців і хорватів, що проживали на території Республіки Боснія і Герцеговина, колишньої соціалістичної республіки у складі Югославії. Результатом референдуму про незалежність республіки, проведеного 29 лютого 1992 року, стало проголошення незалежності Боснії і Герцоговини. Він не був визнаний боснійськими сербами, які бойкотували референдум і створили свою власну Республіку Сербську, яку підтримав уряд Сербії, очолюваний Слободаном Мілошевичем, і Югославська Народна армія.
Спочатку конфлікт розгорівся між Армією Республіки Боснія і Герцеговина, що складалася переважно з боснійців, Хорватською радою оборони і Збройними силами Республіки Сербської. З часом хорвати зупинили військові дії проти сербів і почали війну з боснійцями — вона характеризувалася запеклими бойовими діями, безладними обстрілами міст і сіл, етнічними чистками, масовими згвалтуваннями, геноцидом. У 1994 році після проголошення Федерації Боснії і Герцеговини хорвати об'єдналися із боснійцями проти Республіки Сербської. На її території були два мусульманських анклави — Сребрениця і Жепа.
Найближча територія, контрольована боснійцями, перебувала за 100 км від Сребрениці і була доступна тільки повітрям. У місті був постійний дефіцит продовольства, ліків та пального. Водопровід не працював через зруйновану сербами інфраструктуру. Перебуваючи в оточенні сербських військ, мусульманські загони із Сребреніці часто робили рейди по довколишніх сербських населених пунктах. Збройні загони в таких нападах супроводжували групи мародерів, які грабували будинки і вбивали цивільних сербів. У 1993 році Рада Безпеки ООН оголосила Сребреніцу «зоною безпеки», вільною від усякого роду військових дій, і розмістила в ній голландських миротворців, які повинні були роззброїти сили боснійських мусульман і перетворити місто з околицями в демілітаризовану зону. Статус демілітаризованої зони постійно ігнорувався обома сторонами: боснійські мирні жителі систематично скаржилися на напади сербських військ, в той час, як для сербів було очевидним використання статусу Сребрениці для підготовки атак на армію Республіки Сербської. Обидві сторони звинувачували голландський миротворчий контингент у відвертій бездіяльності.
У березні 1995 року за наказом президента Республіки Сербської Радована Караджича розпочався наступ сербів на «зону безпеки» і 6 липня 1995 року вони увійшли в Сребреницю. До вечора 11 липня біля місця розсташування миротворчих сил ООН зібралось близько 25 тисяч місцевих жителів. На прохання ООН війська Республіки Сербської посприяли евакуації жінок, дітей і літніх людей в Тузлу. Згідно із вироками Міжнародного трибуналу по колишній Югославії військами та поліцією Республіки Сербської та іншими сербськими збройними формуваннями з моменту захоплення Сребрениці і до 25 липня організовувалися і здійснювалися масові розстріли мирних жителів-мусульман — на околиці міста ними були страчені і закопані в братські могили близько 8 000 боснійських чоловіків віком від 12 до 77 років.
Прокуратура Гаазького трибуналу порушила з приводу подій у Сребрениці півтора десятка кримінальних справ, за якими до різних термінів ув'язнення по звинуваченню у співучасті в етнічній чистці і геноциді був засуджений ряд офіцерів армії боснійських сербів. У 2011 році нідерландський суд поклав відповідальність за загибель кількох десятків мусульман на нідерландський миротворчий батальйон, оскільки військові вигнали з території бази мусульман, які шукали захисту, чим сприяли їх загибелі.
Після падіння Сребрениці і Жепи НАТО прийняло програму бомбардування Республіки Сербської, а також інтервенції НАТО, за підтримки якої хорвати і босняки провели ряд наступальних операцій. 14 грудня 1995 в Парижі лідером боснійців Алієй Ізетбеговичем, президентом Сербії Слободаном Мілошевичем і президентом Хорватії Франьо Туджманом були підписані Дейтонські угоди про завершення громадянської війнив Боснії і формування федеративної держави Республіки Боснія і Герцеговина у складі Боснія і Герцеговини 51% території) та Республіка Сербська (49%).
31 березня парламент Сербії прийняв резолюцію, яка засуджує масове вбивство боснійських мусульман у Сребрениці в 1995 році і містить вибачення перед сім'ями загиблих.
Коментарі
Дивіться також
• Березневі погроми, 1918
• Волинська різанина, 1943
• Масове вбивство в Сонгмі, 1968
• Війна НАТО проти Югославії, 1994
• Геноцид в Руанді, 1994
• Суд над Слободаном Мілошевичем, 2002
• Розпад Югославії, 2003