Перше протистояння між Британією і її американськими колоніями виникло в 1765 році, коли парламент у Лондоні ввів податок на підтримку військових частин, що знаходились в Новому Світі. Це привело до бойкоту континентальних товарів, а подекуди і організованих нападів на збирачів податку. Після кількамісячних протестів, у березні 1766 року британський парламент податок відмінив.
У 1767-68 роках за ініціативою канцлера скарбниці Великої Британії Чарльза Таунсенда парламент прийняв ряд актів, які мали уніфікувати правила торгівлі і підняти доходи в колоніях для виплати зарплат губернаторам та суддям, щоб вони залишалися вірними метрополії. Спроба здійнити ці заходити введенням імпортних мит на товари, що надсилались з Європи в колонії, — скло, свинець, фарби, папір і чай — викликала широкий протест, особливо у Массачусетсі, палата представників якого звернулась до короля Георга III з петицією і закликала інші колонії до бойкоту торгівлі імпортованими товарами. Зрештою це призвело до т. зв. Бостонської бійні 5 березня 1770 року, коли у сутичці між жителями Бостона і британськими солдатами загинуло п'ять містян.
Наступний конфлікт розгорнувся в 1773 році з прийняттям Британією акту, що надавав англійській Ост-Індійській компанії податкові пільги на торгівлю чаєм, чим фактично позбавляв її конкуренції з боку інших імпортерів. Це викликало демонстрацію протесту, котра увійшла в історію як «Бостонське чаєпиття», коли у бостонському порту з кораблів Ост-Індійської компанії за борт було викинуто декілька партій чаю.
У відповідь Британія блокувала порт для входження торгових суден, на квартирах міщан наказала розквартирувати війська, а вибірну раду Массачусетсу заміти зборами представників, призначених британським губернатором. Після відмови колоністів підкоритись губернатор Томас Гейдж отримав наказ силою придушити протести. 19 квітня 1775 року, при спробі захопити військові арсенали колоністів поблизу містечка Ленсінгтон виникла збройна сутичка між військами і колоніальною міліцією, яка вважається початком Американської революції — війни за незалежність північноамериканських колоній.
10 травня 1775 року представники 12-и північноамериканських колоній Великої Британії зібрались у Філадельфії, Песильванія, на Другий континентальний конгрес, який 14 червня постановив створити власну армію на чолі з представником Вірджинії Джорджем Вашингтоном, 6 липня прийняв «Декларацію про причини і необхідність взятися за зброю», а ще через два дні — «Петицію оливкової гілки», що пропонувала мир і вірність королю за умови скасування «нестерпних законів».
Отримавши звістку про бій між колоністами і британськими військами 17 червня поблизу Бостона, Георг III розглянути петицію відмовився і 23 серпня видав прокламацію, якою зобов'язав чиновників Британської імперії «докласти максимум зусиль, щоб протистояти та придушити повстання». Це відвернуло від нього навіть найлояльніших прихильнииків з числа делегатів Конгресу, які сподівались знайти мирне порозуміння, і 6 грудня Конгрес прийняв прокламацію, якою заявив, що британський парламент ніколи не мав законних прав щось вимагати від колоній, оскільки колонії не були у ньому представлені у демократичний спосіб.
У січні 1776 року редактор «Пенсильванського журналу» Томас Пейн опублікував політичний памфлет «Здоровий глузд», в якому рішуче виступив проти влади «коронованого розбійника» Георга ІІІ і аргументував неминучість війни колоній проти Британії, яка «силою утримує колонії в рабстві». За три місяці памфлет розійшовся тиражем 130 тисяч примірників і посприяв поширенню ідеї відділення від Британії. Фактично перебравши на себе роль тимчасового уряду, 15 травня 1776 року за ініціативою представника Массачусетса Джона Адамса Другий континентальний конгрес ухвалив резолюцію, в якій рекомендував колоніям, що поділяють намір проголосити незалежність, публічно зректись присяги вірності британській короні, сформувати нові уряди і надати своїм делегатам на Конгресі повноваження для прийняття рішень, що стосувались фінансової, військової і міжнародної діяльності.
7 червня 1776 року Конгрес схавлив резолюцію, ініційовану представником Вірджинії Річардом Лі про проголошення повної незалежності колоній від Великобританії і утворення нової конфедеративної держави. Через три дні для підготовки відповідного документу був сформований комітет у складі п'ти делегатів, до якого увійшли Джон Адамс від Массачусетса, Томас Джефферсон від Вірджинії, Бенджамін Франклін від Пенсильванії, Роджер Шерман від Коннектикута і Роберт Лівінгстон від Нью-Йорка. Підготовлена ними «Декларація незалежності» була одноголосно схвалена 56-ма делегатами від 12 колоній до Другого континентального конгресу 2 липня (після отримання відповідних повноважень, 19 липня за прийняття Декларації висловились і представники Нью-Йорка).
4 липня 1776 року «Одноголосна декларація тринадцяти об'єднаних держав Америки» — Вірджинії, Делавера, Джорджиї, Коннектикута, Массачусетса, Меріленда, Нью-Гемпшира, Нью-Джерсі, Нью-Йорка, Пенсильванії, Північної та Південної Кароліни і Род-Айленда — була підписана президентом Другого континентального конгресу Джоном Хенкоком і секретарем Чарльзом Томсоном. 2 серпня 1776 року відбулось урочисте підписання її каліграфічної копії представниками усіх тринадцяти колишніх британських колоній.
З поразки 27 серпня Континентальної армії у битві за Лонг-Айленд війна за незалежність американських колоній поновилась з новою силою. Вона тривала протягом наступних п'яти років з пермінним успіхом допоки у 1778 році у війну на боці США не вступила Франція, а наступного — Іспанія. Вона закінчилась 19 жовтня 1781 року перемогою Сполучених Штатів у битві при Йорктауні, де війська під командуванням Джорджа Вашингтона змусили до капітуляції британську армію Чарльза Корнуолліса.
Коментарі
Дивіться також
• Закінчення війни за незалежність США, 1781
• Конституційний конвент, 1787
• Інавгурація Джорджа Вашингтона, 1789