Петро Юхимович Шелест народився 14 (01) лютого 1908 року у с. Андріївка (нині смт. Харківської обл.). Працювати почав вже з 15-літнього віку, спочатку на залізничній станції, згодом на Харківському паровозоремонтному заводі, а після вступу в 1928 році до лав КП(б)У роботу на інженерних посадах іноді поєднував з партійною.
Перший відповідальний пост Шелест займав у 1940-1941 роках, коли був секретарем Харківського міськкому КП(б)У з оборонної промисловості, пізніше, до перемоги над Німеччиною, працював завідувачем відділу оборонної промисловості Челябінського обкому ВКП(б), після війни повернувся до роботи на заводах оборонного профілю. Проявлені менеджерські здібності сприяли його обранню другим секретарем Київського міськкому КПУ у лютому 1954 року, відколи й розпочалася суто партійна кар'єра Шелеста. Згодом він займав відповідальні посади в столичному обкомі, а в лютому 1957 року очолив його.
У грудні 1957 року неформальний голова «харківського клану» Микола Підгорний став першим секретарем ЦК КПУ і після підвищення до секретаря ЦК КПРС 26 червня 1963 року у Москві представив кандидатів на вакантну вищу партійну посаду в УРСР. З-поміж другого секретаря ЦК КПУ Івана Казанця, першого секретаря Харківського промислового обкому КПУ Миколи Соболя, першого секретаря Донецького промислового обкому КПУ Олександра Ляшка і Петра Шелеста вибір Микити Хрущова та президії ЦК КПРС зупинився саме на останньому.
2 липня 1963 року на пленумі ЦК КПУ в Києві відбулося формальне голосування і Петра Шелеста обрали першим секретарем Компартії України. Попри доволі конструктивні ділові стосунки з Хрущовим, вже через півроку він опинився у таборі змовників на чолі з Леонідом Брежнєвим, Миколою Підгорним та Олександром Шелепіним, які вели закулісну роботу і в жовтні 1964 року домоглись відсторонення Хрущова від влади.
Теплі стосунки з новим кремлівським керівництво тривали недовго, охолоджуючись у міру опанування Брежнєвим ситуації — автономістські прагнення та незалежний стиль керівництва Шелеста дисонували з брежнєвською політикою цілковитої лояльності, яку демонстрував голова Ради міністрів УРСР Володимир Щербицький. Наслідком напружених особистих відносин з ним стало усунення Шелеста — 19 травня 1972 року його кулуарно умовили на переїзд до Москви «на підвищення» заступником голови Ради міністрів СРСР, а через рік вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію.
Петру Шелесту не дали можливості повернутись на Україну і він помер у Москві 22 січня 1996 року у віці 88 років, проте 13 червня того ж року згідно із заповітом був перепохований у Києві на Байковому цвинтарі. По собі він залишив спогади, емоційність та відвертість яких показує всю складність його становища, коли після відставки почалося цькування за «націоналізм» опублікованої в 1970 році книги «Україно наша Радянська».
Коментарі
Дивіться також
• Станіслав Косіор — генеральний секретар ЦК КП(б)У, 1928
• Микита Хрущов — перший секретар ЦК КП(б)У, 1938
• Олексій Кириченко — перший секретар ЦК КПУ, 1953
• Микола Підгорний — перший секретар ЦК КПУ, 1957
• Усунення Микити Хрущова, 1964
• Операція «Блок», 1972
• Володимир Щербицький — перший секретар ЦК КПУ, 1972
• Смерть Леоніда Брежнєва, 1982