У 1609 році іспанські колонії в Центральній Америці увійшли до складу Генерал-капітанства Гватемала, яке підпорядковувалось віце-королівству Нова Іспанія. Захоплення Іспанії Наполеоном у 1807 році сприяло поширенню ідей про незалежність в її заморських колоніях, і 16 вересня 1810 році католицький священник Мігель Ідальго-і-Костія у маленькому місті Долорес проголосив незалежність Мексики, що призвело до одинадцятирічної війни.
Після поразки іспанських військ у бою за Мехіко, 27 вересня 1821 року армія колищнього роялістського генерала Аґустина Ітурбіде увійшла в столицю і була проголошена «Декларація незалежності Мексиканської імперії». Новостворений парламент країни бажав встановити тісні зв'язки з колишньою метрополією, припускаючи, що іспанський король Фердинанд VII стане імператором Мексики, але обидві держави будуть незалежними одна від одної.
В цій ситуації 15 вересня 1821 року депутати кортесів провінцій Гватемала та Нікарагуа-і-Коста-Ріка, на які ще в 1812 році було розділене Генерал-капітанства Гватемала, прийняли «Акт про незалежність Центральної Америки» і постановили скликати наступного року Установчі збори для вирішення питання державного устрою. Тим часом 29 жовтня 1821 року Ітурбіде запропонував Центральній Америці приєднатись до Мексики і 2 січня 1822 року Тимчасова консультативна хунта більшістю голосів прийняла цю пропозицію. Відмовилась підкоритись цьому рішенню лише хунта інтенданства Сан-Сальвадор, що входило до провінції Гватемала, яка 11 січня 1822 року проголосила незалежність.
Тим часом Іспанія відмовилась визнавати незалежність своїх північноамериканських колоній, і у травні 1822 року Конгрес Мексики проголосив генерала Ітурбіде імператором під іменем Авґустин I. Це був тимчасовий захід, допоки котрийсь з європейських монархів не погодиться правити Мексикою, однак він викликав невдоволення антимонархічних фракцій, які були підтримані рядом військових.
1 грудня 1822 року генерал Антоніо Санта-Анна проголосив Мексику республікою і, коли проти Авґустина I виступили майже всі штати Мексики, 19 березня 1823 року він був змушений зректися престолу і залишити країну. Скориставшись цим, 5 квітня 1823 року зі складу Мексики вийшла Коста-Ріка, а 1 липня 1823 року Національні установчі збори провінцій Гватемала, Гондурас, Сальвадор, Нікарагуа і Коста-Ріка проголосили створення Федеративної Республіки Центральної Америки зі столицею у місті Гватемала.
Прийнята в листопаді 1824 року конституція скасовувала рабство, феодальні титули, гарантувала свободу друку, законодавча влада передавалась двопалатному парламенту, а на чолі держави став президент.
Нова країна проіснувала до 1838 року, коли Гондурас, а за ним Нікарагуа і Коста-Ріка, невдоволені політикою центрального уряду, заявили про вихід з федерації і країну охопила громадянська війна. Вона закінчилась у 1840 році з проголошенням незалежності провінції Гватемала; у лютому наступного року проголосила незалежність і провінція Сальвадор — єдина, яка на той момент залишилась у складі Федеративної Республіки Центральної Америки.
Коментарі
Дивіться також
• Віце-королівство Нова Іспанія, 1535
• Гаїтянська революція, 1804
• Незалежність Венесуели, 1811
• Незалежність Аргентини, 1816
• Незалежність Мексики, 1821
• Падіння першої Мексиканської імперії, 1823
• Незалежність Еквадору, 1822
• Республіка Техас, 1836
• Відділення Панами від Колумбії, 1903