Після завершення Першої Світової війни спроби проголосити незалежну Українську державу зазнали невдачі і вона виявилась розділеною між кількома державами: більша частина Центральної і Східної України в 1921 році увійшла до складу Української РСР зі столицею в Харкові, Східна Галичина разом зі Львовом — до Другої Польської республіки, Закарпаття — до Чехословаччини, а Північна Буковина — до Румунії.
У середині 1920-х років численні українські націоналістичні організації у Чехословаччині та Польщі об'єднались з метою координації своїх зусиль і 3 лютого 1929 року у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН) на чолі з полковником Євгеном Коновальцем. Своєю метою вона проголосила захист українського етнічного населення від репресій та переслідування з боку влади Польщі та СРСР і побудову на всій українській етнічній території незалежної держави.
Після вбивства Коновальця у травні 1938 року ОУН очолив Андрій Мельник, якому не вдалось зберегти єдність організації, і в лютому 1940 року частина найрадикальніше налаштованих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою створили власний «Революційний Провід ОУН», який з часом отримав назву ОУН(б). Спираючись на меморандум одного з чільних ідеологів НДСАП Альфреда Розенберга під назвою «Загальні інструкції всім представникам рейху на окупованих східних територіях», в якому вказувалося що «Україна повинна стати незалежною державою в альянсі з Німеччиною», 16 червня 1941 року в Кракові ОУН(б) підготувала і передала німецьким властям власне бачення «україно-німецького союзу, основою якого має стати Українська держава», на основі якого 22 червня спеціальним маніфестом проголосила «незалежну українську державу».
З початком Німецько-радянської війни Степан Бандера і його заступник по проводу ОУН(б) Ярослав Стецько з групою прихильників прибули до України, проте 29 червня при спробі потрапити до Львова Бандера був затриманий німцями і висланий до Кракова. 30 червня 1941 року разом з підрозділами Вермахту у Львів увійшли підрозділи українського батальйону «Нахтігаль» на чолі із Романом Шухевичем і того ж дня в будинку «Просвіти» на площі Ринок Стецько із шістьма десятками соратників провів збори, на яких близько 8-ї вечора було проголошене створення «нової української держави» і сформовано уряд на чолі зі Стецьком. Того ж дня на башті Княжої гори було піднято жовто-блакитний прапор, а сам «Акт» було зачитано по місцевому українському радіо.
Попри те, що «Акт проголошення Української Держави» був підтриманий митрополитами УГКЦ Андреєм Шептицьким і УАПЦ Полікарпом Сікорським, він викликав засудження з боку ОУН Андрія Мельника, отамана Української повстанської армії Бульби Боровця, який вважав його юридично нікчемним і таким, що всупереч політиці уряду УНР в екзилі проголосив опереткову державу-сателіта під німецькою окупацією, і власне німецькими властями, які домагались відкликаня «Акту». Після чергової відмови це зробити, 15 вересня Ярослав Стецько і Степан Бандера були заарештовані і з січня 1942 року поміщені в концтабір Заксенхаузен.
За відсутності керівництва Українська держава, більшість членів уряду якої були також репресовані німцями, припинила своє існування.
Коментарі
Дивіться також
• Західно-Українська Народна Республіка, 1918
• Створення Організації українських націоналістів, 1929
• Львівський погром, 1941
• Дистрикт «Галичина», 1941
• Вбивство Степана Бандери, 1959