Кадровий офіцер російської армії, учасник Першої Світової війни, підполковник Петро Болбочан очолив перший на фронті українізований полк, в січні-березні 1918 року брав участь в боях із більшовицькими військами на території України, у квітні керував успішною операцією зі звільнення від більшовиків Криму, який, проте, через складну зовнішньополітичну ситуацію так і не був приєднаний до України.
Після падіння Центральної Ради 29 квітня 1918 року Петро Болбочан перебував у опозиції до гетьмана Скоропадського (зокрема, схилявся до кандидатури кандидатури габсбургського принца Василя Вишиваного в якості нового гетьмана), але не залишив служби і в листопаді, уже в чині полковника армії Української Держави, одним з останніх приєднався до антигетьманського повстання на чолі з Директорією за умови (так і не виконаної) збереження у недоторканості державного апарату України.
У грудні 1918 року очолювана Болбочаном Запорізька дивізія була розгорнута в корпус, а в січні наступного він був призначений командувачем Лівобережною групою Армії УНР. Через низку об'єктивних факторів вона в кілька разів поступалася російській Червоній армії, що розпочала агресію проти України, і з огляду на ненадійність деяких підрозділів та на ворожий нейтралітет німецьких частин, Болбочан був змушений тоді ж залишити Харків та Полтаву.
22 січня 1919 року за наказом або, принаймні, за згодою Симона Петлюри він був заарештований за нібито немотивований відступ з-під Харкова одним зі своїх підлеглих отаманів полковником Омеляном Волохом (який у січні 1920 року вкраде військову скарбницю та перекинеться до більшовиків) та відправлений до Києва, де перебував під домашнім арештом, а в лютому на тих самих умовах був переведений до Станіслава (нині — Івано-Франківськ).
10 червня в місті Чорний Острів (нині — Хмельницька область) Болбочан був засуджений до страти надзвичайним військовим судом, що тривав загалом 7 годин. Його клопотання до Симона Петлюри про помилування залишилося без відповіді, за два дні вирок було затверджено генералом Олександром Осецьким, і 28 червня 1919 року о 10-й вечора Петро Болбочан був розстріляний біля станції Балин Подільської губернії (нині — Дунаєвецький р-н Хмельницької області) й там же похований.
У 2005 році поблизу ймовірного місця розстрілу Петра Болбочана був встановлений пам'ятний знак.
Коментарі
Дивіться також
• Українська Держава Павла Скоропадського, 1918
• Директорія Української Народної Республіки, 1918
• Друга російсько-українська війна, 1919
• Повстання отамана Григор'єва, 1919
• Падіння Директорії УНР, 1920
• Вбивство Симона Петлюри, 1926
• Помер Василь Вишиваний, 1948