Відгукуючись на рішення Української Національної Ради (УНРада), 3 листопада (25 жовтня за ст. ст.) 1918 року у Чернівцях був створений Український крайовий комітет Буковини, який на скликаному того ж дня перед магістратом велелюдному віче за участі містян і представників українських громад повітів краю, заявив про підтримку наміру УНРади перебрати на себе владу на всій українській етнічній території Австро-Угорської імперії.
Через два дні була створена Румунська крайова асамблея, яка у свою чергу проголосила Буковину «румунською землею», і на її заклик до Румунії по захист 11 листопада на територію Буковини були введені королівські війська, щоб «запобігти безладу».
Вирішити долю краю мав скликаний за кілька тижнів у Чернівцях Національний конгрес за участі представників усіх основних етнічних груп Буковини. Однак на знак протесту проти фактичної румунської окупації він був проігнорованаий українцями та євреями, і 28 листопада голосами представників румунів, німців та поляків конгрес прийняв рішення про приєднання колишнього австрійського герцогства Буковина до Румунії.
На цей момент Бессарабія після краху Російської імперії пережила становлення автономної Молдавської Демократичної республіки у складі більшовицької Росії і короткий — з 6 лютого (24 січня) 1918 року, період незалежності, доки 9 квітня (27 березня) її Крайова рада (парламент) не проголосувала за об'єднання з Румунією, чиї війська за згодою Антанти вже третій місяць, формально — тимчасово, перебували на бессарабській території для «боротьби з анархією і охорони продовольчих складів та залізниць».
Ні УСРР, ні РРСФР з тим, що вони називали анексією Бесарабії, не змирились, проте їх неодноразові вимоги вивести з її території війська Румунією були проігноровані. У пошуку міжнародного визнання вона звернулась до ведучих країн Європи, і 28 жовтня 1920 року в Парижі з Великобританією, Францією, Італією та Японією уклала договір, який закріплював румунський суверенітет над Бессарабією. Утім Японія, діючи в рамках таємних домовленостей з СРСР, Паризький договір не ратифікувала, й чинності він так і не набрав.
У свою чергу СРСР у пошуку політико-пропагандистського фактора на кштал Білорусії щодо Польщі чи Карелії щодо Фінляндії, влітку 1924 року ухвалив рішення про створення в межах радянської України молдавської автономії, яка була проголошена 12 жовтня на частині території Одеської і Подільської губерній. Столицею Автономної Молдавської СРР стало місто Балта, а її кордоном на заході було оголошено «західний кордон Союзу РСР», яким в СРСР вважалася лінія річок Прут і Дунай, тобто включно із Бессарабією.
У 1928 році Румунія та СРСР приєднались до міжнародного пакту Келлога-Бріана, який передбачав відмову від війни як інструменту вирішення «суперечок чи конфліктів незалежно від їх природи чи походження», і 21 липня 1936 року підписали двосторонній «Протокол про взаємодопомогу», який румунська дипломатія трактувала як договір про ненапад. Попри це, «Бессарабське питання» було актуалізоване Радянським Союзом відразу як у 1939 році відбулось його політичне зближення з Третім рейхом, що знайшло відображення у секретному додатку до укладеного ними пакту Молотова-Ріббентропа.
Успішно завершивши у вересні-жовтні 1939 року спільно з Німеччиною розчленування Польщі, весною наступного — війну з Фінляндією, 17 червня — окупацію країн Балтії, Радянський Союз негайно проявив «інтерес» і до «південного сходу Європи», як у радянсько-німецькому «Договорі про ненапад» означалася Бессарабія.
Після узгодження своїх намірів з Німеччиною, пізнього вечора 26 червня 1940 року нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов вручив румунському послу у Москві Георге Давидеску ноту, в якій уряду Румунії пропонувалось повернути Бессарабію і підкреслювалось, що це питання «органічно пов'язане з питанням про передачу Радянському Союзові тієї частини Буковини, населення якої в своїй величезній більшості пов'язане з Радянською Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови і національного складу».
Для Румунії ситуація виявилась неочікуваною і безвихідною — чотири дні перед тим капітулювала Франція, її найнадійніший союзник і арбітр у міжнародних питаннях.
Прохання до «радянського уряду встановити дату і місце, де делегації обох урядів можуть зібратися для обговорення радянської ноти» Кремль проігнорував і наступного дня вручив Давидеску другу ноту, в якій ультимативно вимагалось «протягом чотирьох днів, починаючи з 2-ї годин дня за московським часом 28 червня, румунським військам звільнити територію Бессарабії і північної частини Буковини».
Указом Кароля II у Румунії було оголошено загальну мобілізацію, і у ніч проти 28 червня 1940 року розпочалось засідання королівської Таємної ради. На ній голова Ради міністрів Георге Тетереску повідомив про консультації з Німеччиною та Італією, які рекомендували Румунії виконати усі вимоги СРСР, й питання ультиматуму було поставлене на голосування: шість чоловік висловились проти його прийняття, один утримався і двадцятеро погодились, у тому числі глава уряду, міністр війни і начальник Генрального штабу.
Про прийняте рішення було негайно повідомлено у Москву.
О 9-й ранку румунські прикордонники почали знімати охорону вздовж усього периметру кордону, і за кілька годин королівські війська рушили з місць своєї постійної дислокації у Бессарабії і Північній Буковині, залишаючи більшу частину амуніції і озброєння.
Коли о четвертій пополудні міністр закордонних справ Константін Арджетояну на засіданні уряду розповідав про перипетії прийняття Таємною радою доленосного рішення, Червона армія вже перетнула кордон Румунії: о 13-00 радянські прикордонники взяли під свій контроль всі мости на річках Черемош, Прут і Дністер, по яких через годину рушили війська — загалом 40 дивізій, 11 танкових і 3 десантних бригади, 20 артполків та 4 артдивізіона, і до кінця дня зайняли Чернівці, Хотин, Кишинів, Ізмаїл та Акерман (нині Білгород-Дністровський).
4 липня у Кишиневі з нагоди успішного завершення операції з приєднання до СРСР Бессарабії та Буковини пройшов військовий парад.
2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР ухвалила «Закон про утворення союзної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки», до складу якої увійшли міста Кишинів та Тирасполь, 6 з 9 повітів Бессарабії, а також 6 з 14 районів ліквідованої Молдавської АРСР, і закон «Про включення Північної частини Буковини і Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».
7 серпня рішенням VII сесії Верховної Ради УРСР було утворено Чернівецьку область, до якої увійшли Північна Буковина та Хотинський повіт Бессарабії, і Акерманську область на основі Акерманського та Ізмаїльського повітів.
Робота над уточненням кордонів Молдавської РСР тривала ще три місяці, і за її результатами 4 листопада Президією Верховної Ради СРСР було видано указ «Про встановлення кордону між Українською Радянською Соціалістичною Республікою та Молдавською Радянською Соціалістичною Республікою».
Через рік після анексії країн Балтії, Бессарабії і Буковини розпочались «зачистка» приєднаних територій від «антирадянського, кримінального і соціально небезпечного елемента», відома як «Червнева депортація»: зокрема з Молдавії, Чернівецької та Акерманської областей України з 12 по 14 червня 1941 року було вивезено 29 839 осіб головним чином в Казахську РСР, Комі АРСР, Красноярський край, Омську та Новосибірську області РРСФР, 18-20 червня — з Молдавії ще біля 5 тисяч у Полтавську та Сумську області УРСР.
На цей час Румунія вже втратила Північну Трасильванію, яка за Віденським арбітражем відійшла до Угорщини, Південну Добруджу, якою була змушена поступитись Болгарії, пережила спричинену територіальнами втратами політичну кризу і державний переворот, що привів до влади генерала Йона Антонеску. 23 листопада 1940 року вона приєналась до Троїстого союзу і другою після Італії ще вранці 22 червня 1941 року підтримала Німеччину у війні проти Радянського Союзу: у результаті спільного румунсько-німецького наступу 15 липня Румунія повернула контроль над Буковиною, 23 липня повністю зайняла Бессарабію, а 19 серпня окупувала Трансністрію — територію між Дністром і Південним Бугом.
Коментарі
Дивіться також
• Радянська окупація Польщі, 1939
• Радянська окупація країн Балтії, 1940
• Розмежування українсько-молдавського кордону, 1940
• Входження Закарпаття до складу УРСР, 1945
• Входження Криму до складу УРСР, 1954
• Конфлікт у Придністров'ї, 1992