Виконуючи волю Богдана Хмельницького, в серпні 1657 року козацька старшина обрала гетьманом його 16-літнього сина Юрія. Проте вже за місяць генеральний писар Іван Виговський змістив його і 6 листопада Корсунська рада підтвердила рішення про обрання Виговського гетьманом України.
Укладений ним у наступному році з Річчю Посполитою Гадяцький договір привів до створення антигетьманської опозиції, і 11 вересня 1659 року Виговський був змушений скласти булаву, а новим гетьманом було знову обрано Юрія Хмельницького, який підписав Переяславські статті, що перетворював Україну на автономну одиницю у складі Московського царства.
У 1660 році козацько-московські війська зазнали поразки від польсько-татарської армії у битві під Чудновим і Юрій Хмельницький перейшов на бік Речі Посполитої, що викликало спротив деяких полків Лівобережжя. За підтримки Москви проти Юрія виступив його дядько (брат матері) полковник Яким Сомко, який того ж року був проголошений наказним гетьманом Війська Запорозького. Не маючи змоги взяти під контроль Лівобережну Україну, в жовтні 1662 року Юрій Хмельницький вчергове зрікся влади, що стало початком громадянської війни — спробу повернути гетьманство здійснив Іван Виговський, однак за згодою польського короля у Правобережній Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю, що спонукало Виговського підтримати антипольське повстання, яке охопило Правобережну Україну.
Претензії на гетьманську булаву Лівобережжя висунулили Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко, котрих підтримували північні полки, і запорозький отаман Іван Брюховецький. 27 червня 1663 року на околиці Ніжина розпочалася козацька рада, на яку прибуло московське посольство з 8-тисячним військом. Хороший оратор і популіст, Брюховецький, видаючи себе за поборника інтересів народу, зумів знайти підтримку козацьких низів, а також міщан і селян («черні», звідки й назва ради), які брали участь у виборах, і був обраний гетьманом Лівобережжя. Невдовзі Сомко і Золотаренко були заарештовані за підозрою у підтримці відносини з гетьманом Тетерею і страчені 28 вересня 1663 року разом із рядом полковників, що їх підтримували.
У січні 1664 року за оборону Глухова від польсько-татарських військ і перемогу над польським військом у Пироговській битві Брюховецькому був наданий в Москві боярський титул і він одружився з княжною Дарією Ісканською з роду Долгоруких. Однак, після Андрусівського перемир'я 1667 року, за яким Гетьманщина по Дніпру була поділена між Польщею і Росією, Брюховецький примирився із правобережним гетьманом Петром Дорошенком і домігся вигнання всіх московських військ з Лівобережної України. Вимогу Дорошенка зректись булави заради об'єднання України, Брюховецький сприйняв як зраду і присягнув на вірність Туреччині. Це не знайшло підтримки у низового козацтва, і 17 червня 1668 року під час битви поблизу Опішні (Полтавщина) він був схоплений власними козаками й виданий Дорошенкові, за наказом якого був забитий до смерті.
Поховали Івана Брюховецького з належними гетьманськими почестями у збудованій ним Богоявленській церкві в Гадячі.
Коментарі
Дивіться також
• Гетьман Іван Виговський, 1657
• Андрусівське перемир'я, 1667
• Дем'ян Многогрішний — гетьман Лівобережжя, 1668
• Гетьман Іван Самойлович, 1672
• Гетьман Іван Мазепа, 1687
• Гетьман Кирило Розумовський, 1750
• Ліквідація Гетьманщини, 1764
• Ліквідація Запорозької січі, 1775