Лаврентій Павлович Берія народився у 1899 році в селі Мерхеулі (поблизу Сухумі, нині — Абхазія, Грузія). Освіту він здобув у Сухумському реальному (1907-15 рр.) та Бакинському середньому механіко-будівельному технічному училищах (1915-19 рр.). Лаврентій брав участь у революційних подіях на Кавказі, працював у канцелярії Бакинської ради робітничих депутатів й вже з того часу обрав шлях чекіста. До 1931 року він перебував на керівних посадах в органах радянської розвідки і контррозвідки: 1927-30 роках — нарком внутрішніх справ Грузинської СРР, одночасно очолював Грузинське та Закавказьке ГПУ (1929-31 рр.), був членом колегії ОГПУ СРСР. Кар'єра Лаврентія Берія розвивалася стрімко не лише через честолюбство та дисциплінованість, але й завдяки знайомству з Йосифом Сталіним, котрий гідно оцінив турботу земляка про його матір. У 1931 році Берія перейшов на партійну роботу — очолив Компартію Грузії, а в наступному році став першим секретарем Закавказького крайкому ВКП(б).
22 серпня 1938 року Лаврентій Берія був призначений першим заступником, а 25 листопада того ж року — народним комісаром внутрішніх справ СРСР, змінивши на цій посаді Миколу Єжова. Одним з перших кроків нового наркома стала ліквідація сумновідомих «трійок», що у позасудовому порядку виносили вирок обвинуваченим. З цього часу репресії суттєво пішли на спад, проте як метод управління не зникли. Саме за безпосередньої участі Берії 23 лютого 1944 року були депортовані чеченці та інгуші, 18 травня того ж року — кримські татари та інші народи.
3 лютого 1941 року Берія отримав призначення заступника голови Ради міністрів Радянського Союзу, курируючи роботу силових міністерств, міністерств лісової та нафтової промисловості, кольорових металів, річкового флоту. Після нападу Німеччини на Радянський Союз він увійшов до складу Державного комітету оборони, з 4 лютого 1942 року став курирувати виробництво озброєння, згодом під його опіку передали деякі суміжні наркомати.
Після закінчення війни Берія увійшов до складу найближчого оточення Сталіна, «сімки», що вирішувала найважливіші питання державного характеру. Він залишив посаду наркома внутрішніх справ і 18 березня 1946 року був призначений заступником голови уряду СРСР та курирував «силові» міністерства.
До заслуг Лаврентія Берія відносять появу в СРСР атомної зброї, створеної у т.зв. «шарашках» — закритих лабораторіях, де працювали репресовані учені. Роботи над нею велися з початку 1944 року і завершилися 1949 році. Важливість створення Радянським Союзом зброї масового знищення в умовах «холодної війни» обумовила пріоритетне забезпечення органів, що були відповідальні за її виготовлення. Як керівник цілого проекту Берія зажив слави дисциплінованого і безжального керівника.
Після смерті Сталіна 5 березня 1953 року Берія як один з найближчих соратників вождя очолив об'єднане міністерство внутрішніх справ та державної безпеки та став першим заступником голови Ради міністрів СРСР Георгія Малєнкова. Микита Хрущов зосередився на роботі в ЦК КПРС. Попри запевнення у дотриманні «колективного стилю керівництва», між ними тривала боротьба за владу.
Активна реформаторська діяльність Берії з відновлення законності (серед іншого — припинення «справи лікарів», «мінгрельської справи», амністія, апелювання до порушення кадрової політики в західних областях України, Білорусі та Прибалтиці) сприяла його популярності. Володіння ним інформацією про причетність Малєнкова і Хрущова до репресій, арешт колишнього начальника слідчої частини МГБ з особливо важливих справ Михайла Рюміна (котрий міг дати свідчення проти них) та порушення Берією питання про арешт колишнього секретаря ЦК КПРС та міністра держбезпеки Семена Ігнатьєва (протеже Малєнкова) підштовхнула Малєнкова і Хрущова до консолідації з метою усунення конкурента, тим більше, що вони побоювалися використання ним сили для захоплення влади.
Уперше питання про розправу над Берією було порушено 12 червня 1953 року. Проведена робота з членами партійного істеблішменту сприяла досягненню одностайності щодо обмеження впливу Берії. 26 червня 1953 року на засіданні Президії ЦК КПРС, скликаному нібито для обговорення справи колишнього міністра держбезпеки Семена Ігнатьєва, Лаврентій Берія був арештований. З огляду на ризик провалу змови через лояльність співробітників МВС до свого керівника арешт провела група військових генералів на чолі з заступником міністра оборони Георгієм Жуковим та командувачем Московським військовим округом Кирилом Москаленком. Протримавши Берію до настання сутінків у Кремлі, увечері його вивезли на гаупвахту Московського військового округу, а потім у бункер штабу протиповітряної оборони, де й утримували до кінця слідства. Того ж дня він був позбавлений усіх звань і нагород, згодом його протеже були виведені зі складу керівних органів КПРС.
29 червня 1953 року на засіданні президії ЦК КПРС ухвалено рішення про початок слідства «про антипартійні та антидержавні дії Берії», яке очолив ставленик М.Хрущова новий генеральний прокурор Роман Руденко. Учасники пленуму ЦК КПРС 2-7 липня продемонстрували політичний консенсус щодо арешту Берії, виключили його з партії та сформулювали публічні обвинувачення на його адресу: шпигунство «на користь міжнародного імперіалізму», зловживання посадою міністра МВС з метою захоплення влади, деструктивні інціативи в сфері зовнішньої політики тощо.
Після піврічного слідства Лаврентій Берія та його соратники, звинувачені у змові з метою захоплення влади, були засуджені до смертної кари і страчені 23 грудня 1953 року. Упродовж наступних кількох років були заарештовані, засуджені до розстрілу і тривалих термінів ув'язнення понад 200 державних і партійних високопосадовців у Грузії, Азербайджані та Україні з числа справжніх і вигаданих соратників Лаврентія Берії. Незабаром сторінки з портретом Берії належало видалити з друкованих видань, а прізвище одного з партійних і державних діячів СРСР сталінської доби завдяки пропаганді стало асоціюватися з інтригами та корисливістю, масовими репресіями, свавіллям і беззаконням в діяльності органів внутрішніх справ.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Смерть Йосифа Сталіна, 1953
• Беріївська амністія, 1953
• Микита Хрущов — перший секретар ЦК КПРС, 1953
• Розстріл «банди Берії», 1953
• Виступ Хрущова на XX з'їзді КПРС, 1956