Дім Ланкастерів зайняв трон Англії в 1399 році, коли Генріх Болінгброк, герцог Ланкастер, скинув свого кузена, непопулярного короля Річарда II Плантагенета, і був коронований як Генріх IV. Його онук Генріх VI посів престол у віці дев'яти місяців у 1422 році, в критичний для Англії період Столітньої війни. Після поразки при Кастільйоні, що знаменувала перемогу Франції у 116-річному протистоянні, Генріх VI почав страждати приступами психічної та фізичної немічності, і у 1454-55 роках регентом Англії був призначений командувач англійськими військами у Франції, намісник Ірландії і найбільший землевласник Англії Річард, 3-й герцог Йоркський.
Дружина Генріха VI Маргарита Анжуйська, яка з недовірою ставилась до чотириюрідного брата короля, вважаючи, що він планує його змістити і захопити владу, домоглась виключення Річарда Йоркського з королівської ради. Це призвело до відкритого конфлікту, який переріс в громадянську війну, відому як «Війна троянд» між прихильниками Йорків і Ланкастерів — двох гілок королівської династії Платагенетів. Після взяття в полон Генріха VI у битві біля Нортгемптона, де йоркісти розбили ланкастеріанців, 25 жовтня 1460 року парламент був змушений прийняти т. зв. «Акт згоди», яким Річард Йоркський і його нащадки були визнані спадкоємцями престолу по смерті Генріха VI і в обхід його малолітнього сина Едварда.
Однак вже 30 грудня в битві під Вейкфілдом війська ланкастеріанців завдали нищівної поразки Річарду Йоркському, сам він загинув, а його голова у паперовій короні була виставлена на міській стіні в Йорку. Його старший син Едвард за підтримки впливового графа Воріка все ж 2 лютого 1461 року при Мортімерс-Кросс розбив прихильників Ланкастерів, 4 березня був проголошений королем і після перемоги 29 березня в битві при Товтоні Генріх VI з Маргаритою були змушені рятуватись втечею до Шотландії.
Брат нового короля 9-річний Річард отримав титул герцога Глостерського і віддано служив Едварду IV, разом з яким в 1470-х роках брав участь у битвах при Барнеті і Тьюксбері (де було вбито єдиного сина Генріха VI — 17 літнього Едварда Вестмінстерського) і як намісник бунтівних північних графств зумів не лише їх приборкати, але і зробити головною опорою Йорків. Саме він мав стати регентом при 12-літньому принці Едварді, згідно заповіту несподівано померлого 9 квітня 1483 року Едварда IV, чому спробувала завадити вдова короля Єлизавета Вудвіль за підтримки своїх численних родичів — захопивши Тауер і королівську скарбницю й не сповістивши Глостера про смерть брата, вона вирішила прискорити коронацію юного Едварда V при власному регентстві.
Отримавши звістку про смерть Едварда IV, Річард Глостер прибув у Йорк, де привів до присяги юному королю місцеве дворянство і, вже знаючи від Гастінгса, лорда-камергера покійного короля, про події в Лондоні, без підкріплення, а лише з невеликим загоном в 600 чоловік, відправився на зустріч зі спадкоємцем престолу. І тільки в Стратфорді, після побачення з герцогом Бекінгемом, який підтвердив, що насправді у Лондоні відбувається переворот, Глостер вдався до рішучих заходів: у ніч на 29 квітня він зустрівся з Річардом Вудвілем і Річардом Греєм (братом і сином королеви Єлизавети, відповідно) і наступного ранку вони разом з королівським камергером Томасом Воганом були заарештовані й відправлені на північ в замок Понтефракт. Спроба перевороту провалилася: свита Едварда V, який протестував проти арешту дядька і брата, була розпущена, більшість дворянства, вороже ставлячись до Вудвілів, підтримала Річарда Глостера, і Єлизавета разом з молодшим сином і п'ятьма дочками була змушена переховуватись у Вестмінстерському абатстві.
4 травня Річард разом з 13-літнім Едвардом V урочисто вступив у Лондон, де був проголошений лордом-протектором, що мешканцями міста було зустріто вельми доброзичливо, оскільки вони пам'ятали його батька, котрий користувався авторитетом. Подальші дії Річарда як регента свідчать про його наміри коронувати свого племінника: необхідні розпорядження про урочистості, заплановані на 22 червня 1483 року, були віддані відразу ж після прибуття в Лондон, а спадкоємець з належними почестями був доставлений в Тауер, що служив тоді королівською резиденцією, куди згодом прибув і молодший брат майбутнього короля.
Але 9 червня відбулися події, які кардинально змінили ситуацію і спричинили нову політичну кризу. Як випливає з листа єпископа Томаса Лангтона, під час екстреного засідання королівської ради єпископ Вельсу Річард Стілінгтон заявив про те, що покійний король Едвард IV до шлюбу з Єлизаветою був таємно заручений з леді Елеонорою Тальбот. Це означало, що діти Єлизавети, включаючи Едварда V, є незаконнонародженими і не можуть успадковувати трон. Наступного дня Річард Глостер відправив в Йорк листи з вимогою «надіслати війська для боротьби з королевою і її прихильниками, що мають намір вбити мене…», а також наказ «передати суду заарештованих лордів Грея і Ріверса у зв'язку з нововиявленими обставинами». 13 червня під час чергового засідання королівської ради через свою причетність до змови «були заарештовані архієпископ Ротергем, єпископ Мортон, лорди Стенлі і Гастінгс», причому останній тут же був обезголовлений у дворі Тауера.
22 червня, в день, коли мала відбутися коронація Едварда V, парламент на підставі поданих йому доказів анулював шлюб Едварда IV з Єлизаветою Вудвілль і спеціальним актом відсторонив від престолу всіх їх нащадків як незаконнонароджених, позбавивши їх і усіх титулів. 25 червня Річард Глостер наказав стратити раніше заарештованих брата і дядька Едварда V в замку Понтефракт. Діти іншого брата покійного Едварда IV, Джорджа Кларенса, були усунуті від престолу на підставі позбавлення його цивільних і майнових прав через спробу в 1478 році організувати змову проти свого брата-короля.
26 червня 1483 року Річард Глостер погодився зайняти трон і його було публічно проголошено королем. 6 липня за присутності майже всієї англійської знаті у Вестмінстерському абатстві архієпископ Кентерберійський урочисто коронував Річарда III Йорка і його дружину Анну Невілл. Його правління було ознаменоване рядом важливих реформ, завдяки яким навіть недоброзичливці визнавали, що Річард III був хорошим законодавцем і «багато зробив для полегшення життя людей»: він, зокрема, упорядкував судочинство, заборонив насильницькі побори (т. звані «Добровільні пожертви» або «беневоленціі»), вів політику протекціонізму, зміцнюючи тим самим економіку країни, реорганізував військо, був покровителем мистецтв, особливо музики і архітектури.
Через місяць після коронації Річарда III проти нього підняв заколот його кузен герцог Бекінгем. Змовники, очолювані єпископом Джоном Мортоном та Маргаритою Бофорт діяли в династичних інтересах 26-літнього Генріха Тюдора, графа Річмонда, єдиного вцілілого представника бічної гілки Ланкастерів, якого вони мали намір одружити з дочкою покійного Едварда IV принцесою Єлизаветою, тим самим з'єднавши дві гілки ворогуючих домів династії Плантагенетів. Однак ще до початку бойових дій Бекінгем був схоплений і 12 листопада обезголовлений в Солсбері. Маркізу Дорсету, єпископу Джону Мортону й іншим вождям бунтівників вдалося втекти до Франції, а Маргарита Бофорт, мати Генріха Тюдора, була віддана Річардом III під відповідальність свого другого чоловіка, лорда Стенлі.
З часом Єлизавета Невілл примирилась з Річардом ІІІ, отримувала від нього пенсію і бувала з дочками у нього при дворі. Оголошені бастардами сини Едварда IV перебували в Тауері, який тоді був однією з королівських резиденцій. З літа 1483 року вони перестали з'являлися на людях і подальша їх доля достеменно невідома, що дало підстави для чуток про їх вбивство дядьком. Особливо активно вони почали ширитись з весни 1484 року, коли несподівано помер Едвард Міддлгемський, син Річарда ІІІ, і перед країною знову постала династична проблема.
Претензії Генріха Тюдора, як і інших Ланкастерів, на англійський трон активно підтримувала Франція, котрій ослаблення її споконвічного ворога було тільки на руку. 7 серпня 1485 року він з армією французьких і шотландських найманців висадився у Вельсі і, спираючись на підтримку місцевої знаті, попрямував до Лестера, де перебувала королівська армія. 22 серпня на полі біля містечка Босворт відбулась вирішальна битва: Річард III в кращих традиціях лицарства особисто очолив атаку на центр супротивника, щоб убити Генріха і, тим самим, вирішати результат бою. Він повів в атаку загін з 800 чоловік і битва в цілому складалась на його користь, проте у вирішальний момент був зраджений Томасом Стенлі, вітчимом Генріха Тюдора, і його братом Вільямом, війська яких ударили у фланг королівському загону: Річарда III збили з коня і закололи списом. Він став останнім королем з династії Плантагенетів і останнім англійським королем, що загинув на полі бою.
Дізнавшись про смерть Річард III, його військо почало рятуватись втечею, а знайдену в кущах глоду королівську корону сер Стенлі тут же поклав на голову свого пасинка Генріха Тюдора, засновника нової династії, що правила Англією наступні 118 років.
Коментарі
Дивіться також
• Перший Ланкастер на престолі Англії, 1399
• Коронація Генріха V Ланкастера, 1413
• Столітня війна, 1337
• Генріх Ланкастер — король Англії і Франції, 1431
• Війна Білої та Червоної троянд, 1455
• Смерть Генріха VI Ланкастера, 1471
• Босвортcька битва, 1485
• Єлизавета Йоркська — королева Англії, 1487
• Коронація Генріха VII Тюдора, 1485