В результаті Липневої революції 1830 року було повалено короля Карла X Бурбона і влада у Франції рішенням парламенту перейшла до герцога Орлеанського, який став королем Луї Філіпом I. Вісімнадцятилітнє правління «короля-громадянина», як він себе називав, попри стабільний промисловий підйом, багаточисельні прогресивні реформи, і особисту безумовну чесність характеризувалось поступовим відходом від ідей лібералізму, зростанням протекціонізму, корупції і поновленням домінування дворянства в політичному житті країни.
У другій половині 1840-х років Франція зіткнулась із економічною кризою, спричиненою кількома неврожайними роками підряд, що привело до різкого росту безробіття, соціального напруження та зародження політичних рухів за реформування країни. У парламенті все частіше стала звучати вимога розширити виборче право на всіх платників податків, але король вперто відкидав всяку думку про політичні зміни, допоки в лютому 1848 року протести парижан не переросли у відкрите протистояння з владою — зведення тисяч барикад і відмова Національної гвардії придушити назріваюче повстання змусили Луї Філіпа погодитись на відставку уряду та проведення реформ.
Незважаючи на це, 23 лютого повсталі захопили резиденцію короля Пале-Рояль і під загрозою захоплення палацу Тюільрі змусили Луї Філіпа 24 лютого 1848 року зректися влади. Тимчасовий уряд з числа ліберальної опозиції призначив на квітень вибори до Установчих зборів, а для вирішення нагальної проблеми безробіття запровадив у великих містах створення т. зв. Національних майстерень, де за невелику фіксовану плату всі охочі залучались до громадських робіт.
Задумані як практична реалізація гасла соціалістів про право на працю, Національні майстерні виявилися економічно неефективними і занадто обтяжливими для країни. Через великі витрати на них 22 червня 1848 року уряд опублікував розпорядження про їх закриття. Крім того, всі неодружені робітники віком від 18 до 25 років, зайняті в цих майстернях, повинні були вступити до армії, а решта — відправитись в провінцію на земляні роботи. Це викликало велике обурення серед паризьких робітників, які вважали, що урочисто проголошене й обіцяне в лютому «право на працю» було зневажене. Спроби делегатів від робітників добитись анулювання урядового розпорядження були марними, і 23 червня в Парижі вибухнуло масове повстання — близько 50 тисяч чоловік почали зводити у східній частині Парижа барикади.
Після кількаденного безладу Установчі збори оголосили Париж у стані облоги й передали всю повноту влади військовому міністру генералу Луї-Ежену Кавеньяку, який ввів у місто 80-тисячну армію, підсилену Національною гвардією, і до вечора 26 червня 1848 року жорстоко придушив повстання — у міських боях загинуло 800 повстанців, було заарештовано близько 25 тисяч, а без суду і слідства — страчено понад 10 тисяч чоловік.
29 червня генерал Кавеньяк склав свої диктаторські повноваження і за дорученням Установчих зборів сформував новий уряд Франції. Маючи безумовну підтримку середнього класу, він, тим не менш, програв на виборах 10 грудня 1848 року — за підтримки робітників і селянства президентом Другої республіки став Луї Наполеон Бонапарт, племінник першого імператора Франції. Незважаючи на свої монархічні переконання, він приніс присягу на конституції і поклявся бути вірним ідеям республіки, проте вже через чотири роки проголосив себе імператором і став засновником Другої французької імперії, якою правив під іменем Наполеон III.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Липнева революція, 1830
• Друга Французька Республіка, 1848
• Придушення Угорської революції, 1848
• Друга Французька імперія, 1852
• Паризька комуна, 1870