Заснована у 1600 році англійська Ост-Індська компанія до кінця XVII століття відкрила на півострові Індостан численні торгові факторії, для захисту яких звела ряд фортець. В 1696 році в дельті Гангу був збудований форт, названий на честь короля Вільгельма III Оранського, який за кілька років перетворився на важливий регіональний центр, навколо якого почалось формування міста Калькутта.
Як і форт Сент-Джордж в Мадрасі та фортеця Бомбей, форт Вільям мав власну незалежну адміністративну раду, яка намагалась розширити територію впливу Ост-Індської компанії, конкуруючи з аналогічними голландськими, португальськими та датськими компаніями. Незважаючи на те, що французька колонізація Індостану почалась останньою, їх Ост-Індська компанія досить швидко утвердилась в регіоні, заснувавши за 20 миль від Калькутти форт Чанданнаґар, котрий до 1730 року став великим містом з кількома тисячами кам'яних будівель, перетворившись на основний центр європейської торгівлі з Бенгалією.
Амбіції директора французької Ост-Індської компанії Жозефа-Франсуа Дюплеї, який у 1742 році став генерал-губернатором Французької Індії, перетворити володіння компанії на імперію не знайшли підтримки у Франції, яка саме вела війну за австрійську спадщину, хоча французи захопили британський Мадрас і вистояли під час 31-денної облоги Чанданнаґара. За франко-британським договором 1748 року Мадрас був повернутий британцям в обмін на французькі міста Луїсбург та Кейп-Бретон у Новій Шотландії.
9 квітня 1756 року помер наваб Бенгалії Аліварді-хан, який протягом 15 років свого правління приділяв основну увагу зміцненню армії і відновленню контролю над своїми прикордонними володіннями. Йому наслідував внук, 23-річний Сірадж уд-Даула, котрий на відміну від попередника, який умів використовувати франко-англійське протистояння у власних цілях і жодній зі сторін не віддавав переваги, практично зразу виступив проти британської Ост-Індської компанії, заборонивши їй будувати укріплення біля порту Коссімбазар річці Бхагіратхі, а після її відмови підкоритись 20 червня захопив Калькутту і арештував її 146 службовців.
У відповідь британці відправили з Мадраса експедиційний корпус під командуванням полковника Роберта Клайва і адмірала Чарльза Вотсона, які прибули у дельту Гангу 9 січня 1757 року. Вони захопили і розграбували бенгальське місто Хугли, після чого 4 лютого розбили армію набоба на підступах до Калькутти, змусивши його звільнити її і відкликати війська в столицю Бенгалії місто Муршидабад. Скориставшись тим, що Британія і Франція перебували в стані Семирічної війни і важаючи, що щойно переможений Сірадж уд-Даула на його боці, 14 березня британці перекрили всі дороги до Чанданнаґара, потопили кілька французьких кораблів в його порту і 24 березня ескадра адмірала Вотсона, що підступила до міста, змусила французів капітулювати.
Не маючи дозволу ні від набоба Бенгалії, ні від імператора Великих Моголів на бойові дії в регіоні, армія Клайва після грабунку і зруйнування Чанданнаґара відмовилась повертатись в Мадрас, що змусило Сіраджа укласти таємну угоду з французами і почати підготовку до війни. Дізнавшись про це, 13 червня 1757 року полковник Клайв на чолі армії з трохи більше тисячі європейців і двох тисяч сипаїв розпочав похід на Муршидабад.
Вислана набобом 50-тисячна армія за підтримки 50 французьких артилеристів дала бій британцям 23 червня 1757 року біля містечка Палаші (Плессі) на узбережжі ріки Бхагіратхі — розпочавшись із взаємного артилерійського обстрілу, в полудень битва перервалась на дві години через зливу, яка знищила запаси пороху бенгальців і французів. Втративши під час ранкового бою начальника артилерії Мір Мадана і побоюючись за своє життя, Сірадж уд-Даул залишив поле бою. Поновивши вогонь із гармат, британці прорвали один з флангів супротивника, змусивши його до відступу, який перетворився на панічну втечу не лише піхоти, але й 20-тисячної кінноти, озброєної мечами і списами.
Як виявилось пізніше, поразка бенгальців багато в чому була зумовлена зрадою воєнначальника Мір Джафара, який був у змові з британцями, — після вбивства Сіраджа уд-Даула 2 липня 1757 року він став новим набобом Бенгалії, цілком залежним від Ост-Індської компанії. Його спроби вийти з-під цієї залежності, спираючись на підтримку голландців, привели до кількарічної боротьби за престол з іншими лояльними до британців претендентами і повною втратою Бенгалією незалежності — взявши її під повний контроль, для управління новою колонією 22 жовтня 1765 року британці створили Бенгальське Президентство, що стало першим етапом повного завоювання Індії.
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Коментарі
Дивіться також
• Імперія Великих Моголів, 1526
• Битва біля Паніпата, 1761
• Повстання сипаїв, 1857
• Незалежність Індії, 1950
• Незалежність Пакистану, 1956
• Незалежність Бангладеш, 1971