Гамаль Абдель Насер народився у Александрії (Єгипетський султанат) в 1918 році. Після закінчення середньої школи і кількох місяців навчання у коледжі він вступив до військової академії, котру закінчив у 1938 році. Під час Другої світової війни служив у Судані (тоді — частина Єгипту), де взяв участь у створенні підпільної революційної організації «Офіцери за свободу», метою котрої було повалення влади єгипетської монархічної сім'ї і звільнення від британського колоніального панування. Свій перший бойовий досвід Насер здобув під час Арабо-ізраїльської війни, в ході якої у 1948 році був пораненний.
Після повернення з фронту Насер був обраний головою виконкому перейменованого в «Товариство вільних офіцерів» з числа 14 молодших офіцерів різних політичних поглядів, яке, поступово розростаючись, взимку-весною 1952 року здійснило кілька політичних замахів, а в липні силами армії усунуло від влади короля Фаруха. Влада в країні перейшла до створеної на основі виконкому «Товариства вільних офіцерів» Ради революційного командування (РРК) на чолі з популярним серед військових генералом Мохаммедом Нагібом, заступником якого став викладач Штабного коледжу 34-річний підполковник Абдель Насер.
Першими кроками заколотників став перерозподіл земельної власності, переслідування політиків попереднього режиму, ісламістів і комуністів. У січні наступного року за ініціативою Насера в Єгипті були заборонені будь-які партії, крім створеної на основі РРК. Це стало початком конфліктів Насера з Нагібом, який 18 червня 1953 року був проголошений першим президентом Республіки Єгипет, в уряді якого Насер зайняв пости міністра внутрішніх справ і заступника прем'єр-міністра. Зближення Нагіба з представниками старих політичних сил і його прихильність парламентаризму привели по подальшого загострення його стосунків з Насером, зокрема, за контроль над армією. Звинуваченй у стосунках із забороненою партією «Брати-мусульмани» і намірах встановити диктатуру, 25 лютого 1954 року Мухаммед Нагіб вимушено подав у відставку й наступного дня був поміщений під домашній арешт, а Насер очолив РРК і уряд.
Це рішення не знайшло одностайної підтримки ні серед членів РРК, ні серед вищого військового керівництва, Нагіб був відновлений на посаді, а Насеру довелось силами вірних йому органів безпеки придушувати невдоволення його діями в партії і армії. 26 жовтня 1954 року він пережив замах (жодна з куль не попала в Насера), що стало приводом до масових репресій, під час яких були заарештовані тисячі ісламістів, комуністів і 140 вірних Нагібу офіцерів, сам генерал знову був зміщений з поста президента і без рішення суду заарештований.
Користуючись повноваженнями глави уряду і РРК (з січня 1955 року), Насер ввів цензуру у пресі, спробував зблизитись з Ізраїлем, однак після конфлікту з ним у лютому 1955 року за сектор Газа і укладенням у той же час Іраком, Туреччиною і Великобританією Багдадського пакту, який Насер розцінив як направлений на ослаблення ролі Єгипту на Близькому Сході, Насер став активним учасником руху неприєднання до військових блоків і почав шукати шляхи зближення з країнами Варшавського договору. Успіхи на міжнародній арені, зміна політичної риторики на просоціалістичну, виступи на підтримку незалежності французьких колоній Туніс і Алжир неабияк сприяли росту популярності Насера в Єгипті і його одноосібному лідерству в РРК.
У січні 1956 року за ініціативою Насера був підготовлений проект нової конституції, яка проголошувала Єгипет однопартійною соціалістичною республікою з ісламом як офіційною релігією. Вона отримала підтримку 99,8% єгиптян на референдумі, проведеному 23 червня 1956 року одночасно з президентськими виборами, на яких Гамаль Абдель Насер був єдиним кандидатом і отримав 99,95% голосів єгиптян.
За наступні роки Насер проявив себе як надзвичайно дієвий і популярний очільник країни, став безсумнівним лідером арабських країн, націоналізував Суецький канал і всі британські та французькі активи, після референдумів у Сирії та Єгипті 22 лютого 1958 року став президентом Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР). Як послідовний прихильник панарабізму, Насер намагався активно впливати на внутрішні справи Лівану, Йорданії, Ємену та Іраку й ініціював створення Організації визволення Палестини.
Після переобрання на безальтернативній основі у 1965 році Насер посилив курс на побудову арабського соціалізму, ще тісніше зблизившись з СРСР, який шукав союзників на Близькому Сході, отримав від нього суттєву фінансову і військову допомогу, що не вберегло Єгипет від ганебної поразки у Шестиденній війні, коли Синайський півострів був окупований Ізраїлем. Насер демонстративно подав у відставку, про яку ніхто з політичного керівництва країни не був попереджений. Після багатотисячних демонстрацій на свою підтримку він за кілька днів повернувся на свій пост, усунув головнокомандуючого армією та прем'єр-міністра і почав довготривалу й безуспішну т. зв. Війну на виснаження Ізраїлю, намагаючись постійними його обстрілами змусити повернути Синай.
Помер Гамаль Насер 28 вересня 1970 року від сердечної недостатності, на наступний день після конференції в Каїрі, присвяченій розпочатій королем Йорданії бойовій операції проти Організації Визволення Палестини, діяльність якої стала загрозою незалежності країни. Спадкоємцем Насера на посту президента став його давній соратник по підпільній організації «Офіцери за свободу» віце-президент Анвар Садат, який практично зразу почав відходити від політики арабського націоналізму, арабського соціалізму, розірвав стосунки з СРСР, і вже у 1971 році Єгипет формально вийшов зі складу ОАР (Сирія з її складу вийшла ще в 196і році через, як казав Насер, її «буржуазність») й отримав нову назву — Арабська Республіка Єгипет.
Коментарі
Дивіться також
• Націоналізація Суецького каналу, 1956
• Шестиденна війна, 1967
• Переворот у Лівії, 1969
• Зведено Асуанську греблю, 1970
• Саддам Хусейн — президент Іраку, 1979