16-річний Дієго Марадона, п'ята дитина в сім'ї робітника і домогосподарки, дебютував у основному складі «Архентінос Хуніорс» 20 жовтня 1976 року і виступав за цей клуб чотири роки, протягом яких став чемпіоном світу з футболу серед молоді і двічі — кращим гравцем Південної Америки, після чого у 1981 році перейшов у клуб «Бока Хуніорс», а 13 червня 1982 року дебютував на Чемпіонаті світу в Іспанії, який для збірної Аргентини склався невдало. Тим не менш, в Іспанії Марадона був уже зіркою і з наступного року став виступати за «Барселону», яку попри хороші результати залишив через два роки внаслідок конфліктів з керівництвом клубу і перейшлов до італійського «Наполі».
У 1983 році національну команду Аргентини очолив Карлос Білардо і, призначивши Марадону капітаном команди, побудував гру збірної навколо нього. Це викликало шквал критики і навіть спробу втручання на політичному рівні, а також конфлікти Марадони з ведучими гравцями збірної. Однак, Білардо залишився на своєму посту, Марадона самовіддано тренувався і підійшов до Чемпіонату світу в Мексиці у відмінній формі. Легко вийшовши з групи, збірна Аргентина у 1/8 переграла Уругвай і у чвертьфіналі 22 червня 1986 року на стадіоні «Ацтека» в Мехіко зустрілась зі збірною Англії.
Ця гра мала не лише спортивний, але й політичний підтекст з огляду на Фолклендську війну, яку Аргентина сама розпочала і ганебно програла Великобританії у 1982 році. Вже в першому таймі Марадона мінімум тричі загрожував воротам Англії, роблячи забіги у штрафну і не забуваючи при цьому грати на публіку, що свідчило про хороший настрій і натхнення.
На 51-й хвилині матчу Марадона зробив черговий марш-кидок, по ходу якого втік від трьох суперників, і передав м'яч своєму напарнику, який його невдало прийняв, після чого англійський півзахисник Стів Ходжес ще більш невдало його відбив у центр штрафного майданчика, де Дієго Марадона, не взмозі переграти на 20 см вищого за себе воротаря, рукою переправив м'яч у ворота англійців. Арбітр порушення не помітив і зарахував гол, що спричинило бійку між англійцями і аргентинцями на трибунах стадіону. Вже після матчу Марадона заявив, що гол був забитий «його головою і рукою Бога». В силу натягнутості відносин між країнами англійська преса охрестила цей нещасливий епізод «рукою диявола».
Вже через чотири хвилини Дієго Марадона забив гол, без якого він, імовірно, не став би кумиром з кумирів і кращим футболістом століття — спринт на 65 метрів, серія блискучих фінтів, що дозволили обіграти шістьох англійців, включаючи воротаря і «гол сторіччя», як його охрестила преса, забезпечив перемогу над Англією (підсумковий рахунок 2-1), згодом й другу перемогу на Чемпіонаті світу, а Марадоні — звання кращого гравця турніру. На згадку про матч Аргентина-Англія і голах Марадони на стадіоні «Ацтека» був споруджений пам'ятник на його честь.
Тривалий час журналісти доймали Марадону питаннями чи розкаюється він у своєму вчинку і він щоразу всіляко заперечував свою провину за «руку Бога», а у 2002 році заявив, що аргентинцям нема за що вибачатися перед англійцями і той гол був помстою і реваншем Аргентини за поразку у Фолклендські війні: «Ми захищали кольори прапора, загиблих хлопців і тих, хто вцілів. Думаю, тому-то мій гол так багато значив. Власне, обидва голи. Кожен з них гарний по-своєму». Того ж таки, 2002-го року, гол Дієго Марадони, забитий на 55-й хвилині, був визнаний кращим в історії чемпіонатів світу, а сам Марадона (разом з Пеле) — кращим футболістом століття за версією ФІФА.
Лише в 2008 році Марадона заявив: «Якби я міг змінити історію, я б скористався цим шансом. В результаті Аргентина стала чемпіоном світу, а я — був і лишаюсь кращим гравцем. Але змінити історію не в моїх силах, тому все що я можу зробити — вибачитися і жити далі».
Коментарі
Дивіться також
• Перший Чемпіонат світу з футболу, 1930
• «Битва у Берні», 1954
• Тисячний гол Пеле, 1969
• Київське «Динамо» — володар Кубка кубків, 1975
• Алекс Фергюсон на чолі «Манчестер Юнайтед», 1986
• Останній гол Олега Блохіна, 1987
• Євро 2012, 2012