Джо був сьомою дитиною в бідній сім'ї з Алабами, котра в пошуках кращого життя в 1924 році переїхала до Чикаго. Через два роки 12-літній хлопець був змушений залишити школу і піти на роботу на завод Генрі Форда. У 16 років Джо провів свій перший аматорський бій, в 1934 році виграв чемпіонат США серед любителів, а 4 липня 1934 року перемогою над Джеком Крекеном почав свій шлях до вершини професійного боксу. Перш, ніж здобути чемпіонське звання, Джо Луїс виграв 27 боїв, перемігши у 1935 році попередніх чемпіонів Прімо Карнера і Макса Баера, обох нокаутами.
19 червня 1936 року на стадіоні «Янкі» у Бронксі, Нью-Йорк, відбувся останній бій, який мав вивести Джо Луїс на поєдинок за чемпіонське звання. Він викликав надзвичайний ажіотаж у публіки не лише як спортивне явище, але й через політичний аспект — суперником «Чорного бомбардувальника», який для афроамериканців уже став героєм національного масштабу, був колишній чемпіон світу у надважкій ваговій категорії Макс Шмелінг з Німеччини, де три роки перед тим до влади прийшли нацисти. Не дуже серйозно поставившись до підготовки до бою з на 13 років старшим суперником, кращі роки якого у спорті були вже в минулому, Джо Луїс сенсаційно програв нокаутом у 12 раунді, при чому по ходу бою двічі опинявся у нокдауні.
Це був останній бій Шмелінга на шляху до чемпіонського, однак його поєдинок з Джеймсом Бреддоком був скасований за сумнівних, в тому числі і політичних, підстав через змову менеджерів Бредока і Луїса. Тим часом Джо Луїс 18 серпня 1936 року переміг колишнього чемпіона Джека Шаркі. За скаргою Шмелінга Спортивна комісія штату Нью-Йорк заборонила проводити чемпіонський поєдинок на території штату і він був перенесений до Чикаго, де пройшов 22 червня 1937 року, — незважаючи на нокдаун у першому раунді, у восьмому Джо Луїс нокаутував суперника і у 22 роки став чемпіоном світу у суперважкій вазі.
Джо Луїс відстояв свій титул протягом 11 років 8 місяців і 7 днів у 25 боях, 21 раз пермігши нокаутами (в тому числі і Макса Шмелінга, якого у 1938 році нокаутував у першому раунді), і добровільно пішов з професійного боксу 1 березня 1949 року. У вересні 1951 року він змінив своє рішення, але програв за очками новому чемпіону світу Еззарду Чарльзу в 15-раундовому поєдинку. Маючи великі борги, в тому числі і по сплаті податків за благодійницькі бої, проведені в роки Другої світової війни для збору коштів для сімей військовослужбовців-афроамериканців, Джо Луїс уже не в кращій своїй формі погодився на бій з молодою зіркою боксу Рокі Марчіано в жовтні 1951 року, який програв у восьмому рауді нокаутом, після чого вирішив остаточно піти зі спорту.
Фінансові проблеми переслідували Джо Луї протягом решти свого життя. З більш, ніж 4,6 мільйонів доларів США, зароблених нм за час боксерської кар'єри, сам Луїс отримав лише близько 800 тисяч, на які оплатив навчання і житло своїх багаточисельних родичів. Жодне і численних його підприємств — ресторани, страхова, торгова, косметична компанії, підприємство з виробництва прохолоджувальних напоїв, спортивна команда із софтболу і кінна ферма — не принесли прибутку і йому довелось підробляти у вистакових шоу, рестлером, а після проблем з наркотиками у другій половині 1960-х — і метрдотелем у казино Лас-Вегаса.
Помер Джо Луїс на 67-у році 12 квітня 1981 році життя від зупинки серця всього через кілька годин після своєї останньої появи на публіці під час відвідування поєдинку Ларрі Холмс — Тревор Бербік у Лас-Вегасі. Розпорядженням президента Рональда Рейгана 21 квітня Джо Луїс був похований на Арлінгтонському військовому цвитарі, штат Вірджинія, з усіма почестями в супереч правилам поховання на цьому кладовищі. Одним з тих, хто ніс труну (і частково оплатив поховальні витрати) був Макс Шмелінг, одни із найзапекліших суперників Луїса на ринзі і один з кращих його друзів в позаспортивному житті.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Майк Тайсон — чемпіон світу, 1987
• Володимир Кличко — абсолютний чемпіон світу, 2011