Традиційно вважається, що перший футбольний матч бразильска збірна провела у 1914 році, коли у Ріо-де-Жанейро на стадіоні «Лараньєраш» об'єднана команда аматорів з місцевого «Флуміненсе» і «Корінтіанс» із Сан-Паулу з рахунком 2-0 обіграла англійський клуб «Ексетер Сіті». Далі були товариські матчі з Аргентиною, Чилі та Уругваєм і перемога у 1919 році у першому чемпіонаті Південної Америки з футболу, героями якого стали Артур Фріденрайх і Неко, перші бразильські футбольні ідоли.
У 1930 році збірна Бразилії взяла участь у першому Чемпіонаті світу з футболу, що проходив в Уругваї, де, програвши Югославії, вибула зі змагань вже на груповому етапі. Це стало початком смуги невдач, які супроводжували бразильців до 1949 року, коли їм нарешті вдалось втретє перемогти на чемпіонаті Південної Америки. Наступного року вони стали господарями чемпіонату світу, легко вийшли у фінал, який тоді проводився у формі групового змагання, переконливо обіграли збірні Швеції (7-1) та Іспанії (6-1), але у вирішальній грі на «Маракані» у Ріо-де-Жанейро за присутності двохсот тисяч глядачів з рахунком 2-1 поступились Уругваю, який удруге став кращою командою світу.
До наступного чемпіонату бразильці оновили команду, змінили командні кольори (з білих на відомі сьогодні жовто-блакитно-зелені), щоб забути невдачу попереднього турніру, але успіху знову не досягли, поступившись з рахунком 4-2 у жорстокому чвертьфінальному матчі, відомому як «битва у Берні», збірній Угорщини. У 1958 році в Швеції команда тренера Вісенте Феоли легко вийшла з групи, обіграла збірні Вельсу та Франції, і 29 червня, з рахунком 5-2 здолавши господарів змагань, вперше стала чемпіоном світу завдяки блискучій грі нового покоління зірок футболу — Вави, Зіто, Гіррінчі і дебютанта збірної 17-літнього Пеле.
Практично цим же складом був виграний і наступний чемпіонат у Чилі й команда Бразилії стала третьою (після Уругваю та Італії) збірною світу, хто двічі перемагав на світових футбольних турнірах і другою (після Італії), хто вигравав їх двічі поспіль. Проте встановити світовий рекорд перемог у 1966 році бразильцям не вдалось: чемпіонат в Англії виявився для них провальним завдяки успішній грі дебютантів турніру португальців на чолі з Ейсебіо, які вибили команду Пеле ще на груповому етапі, а його самого надовго вивели з належних фізичних кондицій. Розчарований Пеле зарікся брати участь у наступному чемпіонаті світу, але все ж до Мексики у 1970 році приїхав у складі збірної, яку наступні кілька десятиліть футбольна преса називала кращою у світі за всі часи.
Дев'ятий Чемпіонат світу з футболу зібрав основних конкурентів збірної Бразилії — дворазових чемпіонів світу і чинних чемпіонів Південної Америки уругвайців і дворазових чемпіонів світу й дійсних на той момент чемпіонів Європи італійців. Багато експертів вбачали основну інтригу у протистоянні саме між цими збірними й англійською, яка попереднього разу нарешті виборола світову першість. Сподівання загалом виправдались: у півфінал вийшли всі дворазові чемпіони світу та Німеччина, яка у чвертьфіналі взяла реванш за прикру поразку чотирилітньої давнини на «Вемблі» і вибила з турніру збірну Англії.
У півфіналі, що пройшов 17 червня 1970 року на стадіоні «Халіско» у Гвадалахарі, команда Карлоса Торреса, Жаірзіньо, Тостао, Жерсона, Рівеліно і Пеле, яка виграла усі шість попередніх матчів, з рахунком 3-1 перемогла своїх одвічних суперників уругвайців і вийшла у фінал зі збірною Італії, котра востаннє перемагала на світових футбольних турнірах ще перед Другою світовою.
Матч на стадіоні «Ацтека» у Мехіко 21 червня розпочався о 12-й дня за місцевим часом за присутності 107 тисяч глядачів. Бразильці зразу захопили ініціативу, і вже на 18-й хвилині Пеле забив перший гол. Проте Роберто Бонінсенья досить швидко зрівняв рахунок, й на перерву команди пішли при загалом рівній грі. Другий тайм італійці розпочали вкрай обережно, від оборони, але стримати бразильців не змогли і пропустили м'ячі від Жерсона та Жаірзіньо. Фінальну крапку поставив Карлос Альберт Торрес, який нана 86-й хвилині потужним ударом завершив комбінацію за участі восьми польових гравців, яка до сьогодні вважається одним з найкращих моментів не лише футбольних, але й загалом усіх спортивних змагань.
З перемогою 4-1 над Італією збірна Бразилії першою у світі стала триразовим чемпіоном світу з футболу й за правилами ФІФА у довічну власність отримала Кубок Жуля Ріме, також відомий як «Золота богиня». Цей рекорд змогла повторити лише 1982 році все та ж команда Італії, досягнення ж триразового чемпіона світу Пеле, для якого чемпіонат у Мексиці став останнім, станом на 2019 рік залишається унікальним.
Після завершення кар'єри більшості зірок бразильського футболу 1960-х років команда Бразилії увійшла у тривалий період невдач. Попри те, що вона єдина зі збірних світу не пропустила жодного фінального змагання, лише в 1994 році їй вдалось знову виграти чемпіонат світу. Ще через вісім років вона стала чемпіоном світу вп'яте — унікальне досягнення, до якого у 2006 році впритул наблизилась збірна Італії, а в 2014 році — збірна Німеччини.
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Коментарі
Дивіться також
• Перший Чемпіонат світу з футболу, 1930
• «Битва у Берні», 1954
• Тисячний гол Пеле, 1969
• «Рука Бога» і Дієго Марадони, 1986
• Євро 2012, 2012