Через три місяці після укладення Андрусівського перемир'я, за яким Річ Посполита втратила Лівбережну Україну, у короля Яна II Казимира Вази померла дружина Марія Луїза, яка була його опорою в політичних справах. Не в змозі справитись ні з протидією магнатів, невдоволених його політикою, ні з особистим горем, 16 вересня 1668 року він зрікся престолу і виїхав до Франції, де став абатом єзуїтського монастиря св. Мартіна в місті Невер.
Новим кандидатом на польський престол певний час був французький кронпринц Людовик II Бурбон-Конде, однак «профранцузька партія» програла бажаючим обрати «поляка — П'яста». Єпископ Хелмно і підканцлер коронний Анджей Ольшовський доклав чимало зусиль для підтримки кандидатури Міхала Корибута Вишневецького, сина руського князя Яреми Вишневецького, що свого часу мав великий вплив на державні і військові справи Речі Посполитої. По смерті батька в 1651 році Міхал виховувався спочатку братом короля Яна II Казимира єпископом Плоцьким Каролем Фердинандом Вазою, пізніше — сандомирським воєводою Яном Замойським, чотири роки навчався в Празькому університеті, а по поверненні в 1660 році на батьківщину дослужився до чину полковника і брав участь у Польсько-російській війні 1654-67 років.
Крім Міхала Вишневецького кандидатами на престол були ще чотири іноземці, однак з огляду на сумний досвід подібного роду монархів більшість депутатів коронаційного сейму в супереч волі профранцузьки налаштованих магнатів 19 червня 1669 року проголосувала за «свого», сподіваючись серед іншого і те, що недосвідчений у державних справах король не поставить під загрозу «золоті вольності шляхти». 6 липня Міхал Вишневецький присягнув на «Pacta conventa» (договорі між «польським народом» і королем) і 29 вересня коронувався на престол у Кракові.
Прихильники профранцузької партії на чолі з примасом Миколаєм Пражмовським і руським воєводою Станіславом Яблоновським не змирились з поразкою — не чекаючи закінчення коронаційного сейму, вони перенесли політичне протистояння у сеймики, повітові з'їзди місцевої шляхти, які у квітні 1670 року зажадали скликання загального сейму, на якому через протистояння не вдалось затвердити навіть оборонний бюджет. Все це відбувалось перед загрозою нової війни з Османською імперією і навіть з її початком у 1672 році в різних регіонах Речі Посполитої виникли конфедерації, які відстоювали власні політичні інтереси, що позначилось і на ході бойових дій: в червні був втрачений Кам'янець-Подільський, у жовтні взятий в облогу Львів виплатив великий викуп турецьким і козацьким військам. Не готова до подальшого протистояння Річ Посполита була змушена 28 жовтня в Бучачі укласти мирний договір, за яким втратила Подільське воєводство, визнала владу Петра Дорошенка на Брацлавщині і Південній Київщині і погодилась щорічно платити туркам 22 тисячі золотих дукатів данини.
Лише на сеймі у березні 1673 року опозиційним групам вдалось примиритись перед лицем зовнішньої загрози і почати підготовку до нового етапу війни з Османською імперією. 8 жовтня під Золочевим була сформована 40-тиячна армія, керівництво якою король через слабке здоров'я передоручив великому гетьману коронному Яну Собеському, а сам відбув до Львова, де й помер 10 листопада 1673 року від виразки стравоходу, викликаної нервовими стресами. Після панихиди серце 33-річного Міхала Корибута Вишневецького було поховане в Камаддолійському монастирі у Варшаві, нутрощі — в Латинському соборі Львова, а тіло, 20 листопада привезене до Варшави, разом з прахом його попередника Яна II Казимира, доставленим з Франції, було поміщене у тимчасове поховання в підвалі Вавельського собору Кракова. Їх обох урочисто перепоховали 31 січня 1676 року, за два дні до коронації на польський престол Яна III Собеського.
Вишневецькі, руський рід герба Корибут, гілка гнязів Збаразьких, тривалий час вважались нащадками великого князя литовського Гедиміна через князів Несвицьких, однак генетичні дослідження, проведені у 2013 році, засвідчили їх родинний стосунок до Рюриковичів — Міхал Корибут Вишневецький виявився останнім монархом цієї династії. По старшій чоловічій лінії рід Вишневецьких згас в 1744 році зі смертю канцлера великого литовського Михайла Сервація Вишневецького.
Коментарі
Дивіться також
• Коронація Казимира П'яста, 1333
• Владислав II Ягайло — король Польщі, 1386
• Хортицький замок Байди-Вишневецького, 1556
• Люблінська унія, 1569
• Король Польщі Стефан Баторій, 1575
• Останній польський король, 1764