Після зняття облоги Орлеана 8 травня 1429 року англійські війська відступили та закріпилися в раніше захоплених ними містах на Луарі. Під впливом Жанни д'Арк на військовій нараді в Турі дофін Карл VII прийняв рішення розпочати кампанію з їх звільнення і поступового просування до Реймса, де мала відбутися його коронація. Щоб запобігти цьому регент Франції Джон Бедфорд сформував нову двотисячну армію на чолі з Джоном Фастольфом і відправив її з Парижа на допомогу англійським гарнізонам, які закріпилися в містах на Луарі. До Фастольфа приєднався один з найкращих полководців Столітньої війни Джон Телбот, з військом якого англійська армія налічувала 4 тисяч чоловік. Однак вона не встигла вчасно прийти на поміч, і 12 червня французи захопили Жаржо, 15 червня Мен-сюр-Луар, 16 червня — Божансі.
Фастольф і Телбот не наважилися атакувати Божансі, «бо знайшли французів настільки добре організованими для відсічі, що вважали за краще відмовитися від свого наміру», після чого підійшли до Мена з наміром його штурмувати. Але й тут успіх не був на їх боці — до обложеного міста виступив французький авангард, після чого англійські командири вирішили відступати і о 7:00 ранку 18 червня 1429 року в бойовому порядку вирушили на північ до Жанвілю. Французький кінний авангард, який нараховував 1500 відбірних лицарів знатного походження на чолі з герцогом Алансонським, одразу розпочав їх переслідування, щоб завадити зайняти стратегічну позицію, закріпившись на якій вони змогли б давати відсіч французькій армії, яка виступила слід за англійцями з Божансі. Нею командували Жан де Дюнуа, Жанна д'Арк, Жиль де Ре, Етьєн де Віньоль, Атур де Рішмон. Був серед них і бальї Орлеана Рауль де Гокур, який ще в 1415 році після захоплення англійцями Арфлеру принизливо стояв на колінах з петлею на шиї перед королем Генріхом V Ланкастером — він щиро ненавидів англійців, тому майбутня битва була для нього питанням честі.
Близько опівдня, перебуваючи за 4-5 км на південь від містечка Патé, англійці дізнались, що французькі війська ведуть переслідування і вони вже близько. Терміново було проведено військову раду, яка виявила певну розбіжність у поглядах на план необхідних заходів. В результаті було вирішено, що Фастольф залишиться на місці, розгорнувши свої сили в бойовий порядок на горбистій гряді, а Телбот і його кращі воєначальники Скейлз, Ремпстон, Хангерфорд із загоном в 300 воїнів, посиленим 500 «найкращими лучниками» з війська Фастольфа, забезпечать прикриття на південь від Патé.
Коли французька розвідка виявила англійський ар'єргард, той знаходився на плато в лісі і укріплював свої позиціїв густих кущах біля перехрестя доріг, які вели в село Ліньєроль та Патé: англійський кінний загін розгорнувся в лінію, деякі капітани проскакали на 500 метрів далі вперед, сподіваючись там знайти сильніші позиції. В «Хроніці» Ангеррана де Монстреле зазначається: «Англійці тепер знали, що французи були поруч, і стали готуватися до битви. Деякі хотіли зайняти позиції біля огорожі, щоб не допустити нападу з тилу. Інших однак, не влаштовував подібний план бою, і вони сказали, що знайдуть більш вигідні позиції».
Бій розпочався о 14:00 коли французькі вершники з авангарду на максимальній швидкості кинулися вниз по схилу широкою стрімкою лавою на англійських лучників, захоплених зненацька і не готових відбити атаку. Обійшовши їх з обох флангів, вони оточили англійців швидше, ніж ті змогли усвідомити своє безвихідне положення. Мало кому вдалося врятуватись і відступити до основних сил Фастольфа, який розгорнув свою армію в місцевості Ла-Гарене. Йому не вдалось вжити ефективних заходів для відбиття несподіваної атаки французів і він відступив, щоб зберегти свої війська, кинувши Телбота, люди якого почали в паніці тікати: хтось заховався в лісі Ла-Гарен, інші побігли в село Ліньєроль на південному сході від Патé, де до сих пір є місцевість під назвою «Кладовище англійців».
Джона Телбота захопили в полон біля чагарника, що ріс перед передовою лінією англійців: він сидів верхи, але без шпор, вочевидь коня до нього щойно підвели і він збирався покинути поле бою. Його дуже добре знали у французькій армії — зокрема, це був єдиний англієць, що користувався повагою у самої Жанни д'Арк, оскільки дотримувався лицарських традицій, які в XV столітті переживали глибоку кризу і занепад. Захоплення «англійського Ахіла» в полон підняло бойовий дух у французьких рядах. Ту ніч він провів в одному з будинків Патé біля дороги, яка збереглася до сих пір і називається вулицею Телбота. У полон до французів потрапили також й інші англійські воєначальники: Скейлз, Ремпстон та Хангерфорд.
Невідомо на якому етапі до битви під Патé приєдналися основні сили французів, які очолювали Дюнуа, Жанна, Етьєн де Віньоль, Жиль де Ре та інші командуючі, але вони довели переможну битву до кінця і почали переслідування розбитого ворога. Джон Фастольф добрався до Жанвілю, але як повідомляє «Хроніка Діви», «Мешканці ж Жанвілю закрили ворота перед англійцями і піднялися на стіни, щоб захиститися від них. Тоді ж перебував в замку разом з невеликим загоном якийсь англійський зброєносець, чи то лейтенант чи капітан, на якого була покладена охорона замку, який, дізнавшись про поразку англійців, почав переговори з добрими мешканцями міста з тим, щоб здати зазначений замок, тим самим зберіг собі життя, і присягнув в тому, що буде коритися королю (дофіну Карлу — Д.К.) як добрий француз: клятва була прийнята. У зазначеному місті ж залишалося величезна кількість добра, залишеного англійцями в той час, коли вони виступили для битви, а також велика кількість метальних машин, гармат та іншого військового спорядження, продовольства і всякого добра. І тоді ж мешканці у місті виявили покірність королю».
У Фастольфа не залишилось вибору: о першій ночі 19 червня він із залишками армії, якій доводилось у похідному порядку відбивати атаки переслідувачів, добрався до Етампа, а звідти — до Корбею, куди особисто прибув Джон Бедфорд. Дізнавшись про те, що сталось, регент в гніві особисто зняв з лівої ноги Фастольфа підв'язку, позбавивши його членства в королівському Ордені (хоча пізніше спеціальна комісія повернула йому членство і підв'язку).
Моральне значення перемоги при Патé було навіть більшим військового: вона викликала небувалий патріотичний підйом і вселила у французів надію на швидкий кінець англійської могутності. Це підтверджує і сам Джон Бедфорд, який в своєму листі Англійській раді в 1433 році писав: «В цей час на наших людей, що зібралися в безлічі, мабуть, рукою Господа було обрушено велике нещастя, викликане здебільшого, вважаю, невір'ям і сумнівами відносно того, що вороги мають дисципліну і захисницю, іменуючи її Дівою, яка використовує злі чари і чаклунство. Ці нещастя і лиха не тільки призвели до загибелі значної частини наших людей, але також магічним чином позбавили мужності інших і надихнули ворогів на згуртування для подальшої боротьби». З ним погоджується і Гільом Кузіно, автор «Щоденника облоги Орлеана і мандрівки в Реймс»: «…чутки про названу поразку, бо під час названого бою багатьом вдалося врятуватися втечею і серед них був мессір Жан Фаско (Джон Фастольф — Д.К.), сховавшись в Корбеї, змусили англійські гарнізони, що стояли в Босських фортецях, як то в Мон-Піпо, Сен-Сігізмон та інших, сповнитися страху і піддавши їх вогню поспішно піти геть. Французи ж, навпаки, підбадьорилися, звідусіль надходили в Орлеан, очікуючи на приїзд короля, який наказав би почати рухатися до Реймсу, щоб там прийняти коронацію».
Битва при Патé поряд зі зняттям облоги Орлеана стала переломними етапом не тільки в ході Луарської кампанії, але і в цілій Столітній війні: виступивши в похід, дофін Карл VII за місяць пройшов 300 кілометрів, майже не зустрічаючи ніякої супротиву, і 16 липня 1429 року з армією увійшов в Реймс, де наступного дня був урочисто коронований на престол Франції як його законний спадкоємець.
Коментарі
Дивіться також
• Битва при Пуатьє, 1356
• Битва під Азенкуром, 1415
• Англо-французький договір в Труа, 1420
• Жанна д'Арк — Орлеанська діва, 1429
• Битва при Жаржо, 1429
• Страта Жанни д'Арк, 1431
• Коронація Карла VII Звитяжного, 1429
• Битва при Кастільйоні, 1453