5 березня 1953 року, коли паралізованого Йосифа Сталіна від смерті відділяли лише кілька годин, на спільному засіданні пленуму ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР і призидії Верховної Ради СРСР троє з п'яти його найближчих соратників отримали підвищення — друга людина в країні Георгій Маленков став головою уряду, секретар Московського обласного і міського комітетів КПРС Микита Хрущов в якості секретаря ЦК КПРС був призначений керувати усією партійною роботою в СРСР, а Лаврентій Берія, залишаючись першим заступником глави уряду, очолив Міністерство внутрішніх справ, реорганізоване цього дня шляхом приєднання до нього Міністерства державної безпеки.
В ході боротьби за владу Маленков об'єднався з Хрущовим проти Берії — влітку 1953 року він був заарештований, відданий під суд і 23 грудня страчений. Після цього Микита Хрущов став енергійно протидіяти Маленкову, який розгорнув активну діяльність на посту голови Ради міністрів СРСР, направлену на модернізацію країни і виправлення перекосів у соціальній та економічних сферах. У січні 1955 року на пленумі ЦК КПРС Хрущов звинуватив Маленкова у економічному і політичному ревізіонізмі і, спираючись на консервативних партійців, ображених на Маленкова за обмеження своїх фінансових можливостей, домігся звільнення його з поста глави уряду.
Розгорнута Хрущовим у 1956 році після ХХ з'їзду активна критика культу особистості Сталіна, викриття суті масових репресій, реабілітація багатьох його жертв, поставили під загрозу становище членів колишнього сталінського керівництва, котрі в середині 1950-х років все ще займали високі державні і партійні пости. Влітку 1957 року більшість членів Президії ЦК КПРС на чолі з Георгієм Маленковим, Лазарем Кагановичем, В'ячеславом Молотовим домоглися скликання Президії ЦК КПРС, на якому 18 червня більшістю голосів було прийняте рішення рекомендувати Пленуму ЦК КПРС змістити Хрущова з посади Першого секретаря.
У відповідь Хрущов за підтримки голови КДБ Івана Сєрова терміново привіз у Москву лояльних членів ЦК, за підтримки яких Хрущову 22 червня вдалось зняти з порядку денного Пленуму ЦК КПРС питання про Першого секретаря. Натомість міністр оборони Георгій Жуков оголосив документи, з яких слідувало, що саме Маленков, Каганович і Молотов були «головними винуватцями арештів і розстрілів партійних та радянських кадрів» і зажадав провести відповідне розслідування. В результаті учасники т. зв. «антипартійної змови» були зняті зі своїх посад, виключені зі складу ЦК КПРС, а в 1961 році — і з партії.
Глави уряду Микола Булганін і Голова президії Верховної Ради СРСР Климент Ворошилов, які спочатку підтримували Маленкова, вчасно зорієнтувалися у співвідношенні сил і змінили свою позицію — після їх заяв про каяття і визнання помилок вони залишились на своїх постах і були зміщені лише в 1958 і 1960 роках, відповідно. Незважаючи на підтримку Хрущова, Жуков був згодом також оголошений членом «антипартійної змови» і відправлений у відставку.
Михайло Суслов, який поряд з Жуковим відіграв одну з ключових ролей у протистоянні Хрущова з Маленковим, в 1960 році був усунутий від ідеологічної роботи, обмежений у повноваженнях і через чотири роки став одним із учасників чергової змови проти Хрущова, коли його вдалось відправити у відставку і замінити на хрущовсього висуванця Леоніда Брежнєва.
Коментарі
Дивіться також
• Виступ Хрущова на XX з'їзді КПРС, 1956
• «Черевик Хрущова», 1960
• Кастро і Хрущов в Грузії, 1963 (фото)
• Усунення Микити Хрущова, 1964
• Смерть Микити Хрущова, 1971
• Арешт Горбачова у Форосі, 1991