У 1957 році при створенні Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) серед основних цілей його існування було заявлено створення спільного ринку, що мало на увазі досягнення так званих Чотирьох свобод: переміщення товарів, послуг, людей і капіталів. Заради свободи переміщення товарів і послуг в 1958 році був створений Митний союз, а також прийняті численні інші угоди. Хоча громадянам держав ЄЕС були не потрібні візи для взаємних поїздок, збереження паспортного контролю означало необхідність отримувати паспорти і втрати часу при проходженні кордонів.
Угода про поступову відмову від прикордонного контролю була підписана 14 червня 1985 року на судні «Принцеса Марі-Астрід» посеред ріки Мозель, в місці сходження кордонів Люксембургу, Франції і ФРН і отримала назву по найближчого до цього місця містечка Шенген (Люксембург). Точка сходження кордонів саме цих трьох країн була обрана в зв'язку з тим, що аналогічне законодавство про скасування паспортного контролю до того часу вже застосовувалося країнами Бенілюксу. У вихідному варіанті угода передбачала тільки поступову заміну паспортного контролю на візуальне спостереження за індивідуальними транспортними засобами, які могли б не зупинятися на кордонах, а лише слідувати із зниженою швидкістю.
У 1990 році тими ж п'ятьма державами була підписана «Конвенція про введення в дію і застосування Шенгенської угоди», якою було передбачено створення Шенгенської зони з повним скасуванням регулярного паспортного контролю, уніфікацією візової політики для власників звичайних паспортів, поліцейською і судовою співпрацею. Угода набула чинності в 1995 році для восьми країн (до первинних учасникам приєдналися Італія, Іспанія та Португалія). Це було зроблено в рамках підготовки «Договору про утворення Європейського союзу», який вводив поняття громадянства Європейського союзу.
Шенгенська угода набула чинності 26 березня 1996 року і діяла до 1 травня 1999 року, коли вона увійшла як складова частина законодавства ЄС — нові члени Шенгенської угоди не підписують окремий договір, а беруть зобов'язання виконувати Шенгенські правила як частину законодавства ЄС. Ірландія та Великобританія приєднались до Шенгенської угоди на обмежених умовах. 15 березня 2006 року прийнято Шенгенський кодекс про кордони, що змінював Шенгенську конвенцію.
Станом на 2014 рік угода діяла в 26 країнах: Австрії, Бельгії, Болгарії, Греції, Данії, Естонії, Ісландії, Іспанії, Італії, Латвії, Литві, Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Словаччині, Словенії, Угорщині, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Швеції.
Коментарі
Дивіться також
• Шенгенський договір, 1995
• Введення євро, 1999
• Надання Євросоюзом безвізу для України, 2017