На сімнадцятий рік Тридцятилітньої війни, яка почалась як релігійний конфлікт між богемськими протестантами і німецькими католиками і з часом переросла у загальноєвропейське протистояння, Франція, як давній суперник Габсбургів, котрі правили в Священній Римській імперії, Бургундії та Іспанії, перейшла від щедрого фінансування протестантських держав до активних бойових дій — в лютому 1635 року вона оголосила Іспанії війну, яку почала з перемоги в битві біля Авена в Іспанських Нідерландах в травні того ж року.
З часом бойові дії поширилась на Ельзас і Лотарінгію і загалом складалась для Франції не надто успішно, але в 1640 році через внутрішньополітичні та економічні проблеми в Іспанській імперії почались повстання, в ході яких була відновлена незалежність Португалії, а 17 січня 1641 року була проголошена Каталонська республіка, котра заявила про перехід під суверенітет французького короля Людовика XIII як графа Барселонського.
Наступного року французькі війська, очолювані принцем Луї де Конде, окупували Каталонію, Савойю, Аррас і 19 травня 1643 року разом із голландцями завдали Габсбургам нищівної поразки в битві біля Рокруа в Шампані, що змусило Іспанію та Священну Римську імперію 30 січня 1648 року визнати незалежність Республіки Сполучених провінцій Нідерландів, а після поразки в битві під Лансом 24 жовтня 1648 року — і незалежність Швейцарії та поступитись Ельзасом.
Подальшому розвитку воєнних успіхів Франції завадило повстання в Парижі проти королеви-матері Анни Австрійської і першого міністра кардинала Джуліо Мазаріні, скориставшись яким, Іспанія повернула контроль над Каталонією, відтіснила французькі війська за Піренеї і спробувала взяти реванш у Фландрії. Запобігти цьому вдалось укладенням Францією союзного договору з республіканською Англією — стурбований підтримкою іспанцями усунутого від влади принца Карла Стюарта, Олівер Кромвель надіслав на допомогу маршалу Франції віконту де Тюренну 6 тисяч піхотинців для походу в Іспанські Нідерланди.
25 травня 1657 року англо-французькі війська підійшли до Дюнкерка, де розміщувалась найбільша іспанська воєнно-морська база на узбережжі Ла-Маншу і дислокувались англійські роялісти та французька фронда. Маючи двадцятитисячну армію, Тюренн досить швидко захопив окраїнні форти, а 18 англійських кораблів заблокували порт з моря. Для іспанців це виявилось повною несподіванкою і до 5 червня, коли французи повністю оточили Дюнкерк, вони не змогли отримати підкріплення живою силою, яке лише 13 червня змогло прибути з Іпра і розташувались за 5 км від міста.
Спорадичні спроби іспанців силами власного гарнізону несподіваними ударами невеликих груп прорвати облогу Дюнкерка не мали жодного успіху і 26 червня 1658 року місто капітулювало. Це дало можливість французам практично без бою захопити кілька навколишніх міст і фортець супротивника і змусити Філіпа IV Габсбурга погодитись на мирні переговори. За їх результатами 7 листопада 1659 року було підписано Піренейський договір, що завершив 24-літню Франко-іспанську війну.
На знак примирення у 1660 році Людовик XIV одружився на іспанській інфанті Марії-Терезії Габсбург, але розорена тривалою війною Іспанія не змогла вчасно виплатити належне придане, і у 1667 році Франція розпочала т. зв Деволюційну війну за Іспанські Нідерланди. Вона хоч і не принесла їй успіху, але підтвердила втрату Іспанією статусу великої держави і знаменувала завершення «золотого віку» її історії, який розпочався з формування колоніальної імперії Іспанських Габсбургів в XVI столітті.
Коментарі
Дивіться також
• Поразка іспанської Армади, 1588
• Тридцятирічна війна, 1618
• Мюнстерський договір, 1648
• Вестфальський мирний договір, 1648
• Піренейський мир, 1659
• Продаж Дюнкерка, 1662