У 1348 році епідемія чуми досягла Англії і привела до загибелі від 25 до 60 відсотків населення, в основному селянського. Це спричинило економічну кризу і нестачу робочих рук для обробітку сільськогосподарських угідь. Оплата селянської праці різко зросла, що привело до зменшення доходів власників земель і в 1349 та 1351 роках були прийняті закони, які встановлювали низьку норму платні, а відмова від неї чи вимога підвищення почали каратись штрафами і тюремним ув'язненням. Крім того довготривала Столітня війна із Францією спустошила державну казну і спочатку король Едвард III, а потім і його спадкоємець Річард II, ввели кілька подушних податків, якими обкладались всі без виключення громадяни країни, старші 14 років. Все це викликало невдоволення в країні, особливо на південному сході Англії, де була велика кількість вільних селян і ремісників, об'єднаних у громади і виробничі гільдії.
Через велику корупцію казна постійно недобирала запланований обсяг податків і по різних містах відправлялись королівські представники для збирання недоплачених недоїмок. 30 травня 1381 року приїзд такого представника у місто Брентвуд привів до супротиву населення при спробі заарештувати представника однієї з громад, яка відмовилась вносити додаткові суми, посилаючись на те, що всі податки вже були сплачені, — троє супроводжуючих королівського представника і кілька громадян міста, які його підтримали, були вбиті розлюченими людьми. Наступного дня, коли звістка про інцидент поширилась округою, бунти охопили навколишні містечка, а до 3 червня — весь південний схід Англії.
Велика частина сільських жителів Ессекса, в тому числі багато місцеві ремісники та сільські посадові особи, приєдналася до протесту, спалюючи судові записи і звільняючи ув'язнених місцевих тюрем. Повстанці домагалися зниження податків, усунення системи кріпацької залежності, зміщення з посади головних королівських чиновників і знищення судів. 4 червня кілька тисяч повсталих рушили на Лондон; цього ж дня постання почались у графствах Кент і Суффолк. 7 червня повстання очолив ветеран війни колишній лучник Вот Тайлер. Очолювані ним загони 10 червня захопили місто Кентербері, в якому повстанці нападали на будинки громадян міста, посилаючись на те, що шукають членів королівської ради, всіх підозрюваних витягали з будинків і страчували; повсталими була відкрита міська тюрма і випущені ув'язнені.
Вот Тайлер переконав близько тисячі своїх послідовників йти на Лондон, куди вони відправились наступного ранку. Їх підтримали повсталі з Ессекса, Суффолка і Норфолка. Повстанці були озброєні палицями, бойовими сокирами, мечами і луками. 12 червня король Річард II із найближчим оточенням укрився у фортеці Тауер і відіслав до повсталих делегацію для переговорів. Перемовини не принесли успіху, і 13 червня 1381 року повсталі увійшли в Лондон. Демонструючи повну лояльність до короля, Тайлером були висунуті умови відміни кріпацтва, конфіскації церковних земель, страти великої кількості людей з королівського оточення, які на його думку були винні у зловживанні владою.
15 червня переговори між королівським урядом і повсталими продовжились біля міських стін Лондона. Коли нові вимоги до короля були виконані, король у розпорядженні якого було близько 200 солдатів, наказав заарештувати Тайлера — мер Лондона вихопив меч і смертельно його поранив; добив Тайлера зброєносець короля. Щоб розрядити обстановку, Річард звернувся до натовпу і переконав його вірити йому на слово. Голова Тайлера була відрізана і повішена на стовп — смерть лідера деморалізувала повстанців. До кінця червня селянське постання було придушене у всіх графствах Англії, а більшість лідерів повстанців була страчена.
30 червня король наказав кріпакам повернутися до своїх господарів, а 2 липня скасував всі підписані ним під тиском повстанців хартії. У листопаді був зібраний парламент для обговорення поточних подій — винними були оголошені королівські чиновники, чиї дії були розцінені як неправомірні, а самі вони були названі занадто жадібними і властолюбними. Річард також оголосив загальну амністію тим, хто стратив повстанців з порушенням правової процедури, всім повсталим проти влади, всім, хто мав відношення до вбивств королівських чиновників і тим, хто досі переховувався від в'язниці. З боку парламенту перестали виходити спроби введення нових подушних податків або реформування системи оподаткування Англії, рівень закріпачення почав зменшуватись за рахунок запровадження грошового викупу і до XV століття інститут кріпацтва в Англії остаточно припинив своє існування.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• «Чорна смерть», 1346
• Селянське повстання Жакерія, 1358
• Англійська республіка, 1649
• Повстання Ємельяна Пугачова, 1773
• Страта Тупака Амару II, 1781
• Скасування кріпацтва в Росії, 1861