Остаточний розрив юдаїзму і християнства відбувся на Першому Нікейському соборі, скликаному імператором Костянтином Великим, — зародившись як юдейська секта, християнство до 325 року стало державною релігією Римської імперії, визнаючи в якості Святого Письма єврейську Біблію, як правило, в її грецькому перекладі, відомому як Септуагінта. Нові християнські погляди на сутність єврейства і його віровчення, були сформульовані в V столітті Блаженним Августином і зводились до того, що самим своїм існуванням євреї підтверджують достовірність Святого Письма та істинність християнської віри, з чого робився висновок про необхідність терпимого ставлення до євреїв, дозволивши їм перебування в християнському суспільстві.
Класична полеміка між юдеями і християнами розгорталася навколо Біблії, священного для них тексту, доступного в оригіналі або перекладі для представників обох релігій. Однак Талмуд — зведення правових і релігійно-етичних положень юдаїзму — потрапив у Європу лише в X столітті через єврейські громади арабської Іспанії і тривалий час його зміст залишався невідомим теологам католицької церкви, які щиро вірили, що євреї у своєму релігійному житті керуються лише Старим Заповітом.
З часом деякі положення Талмуду почали з'являтись в працях євреїв-вихрестів і стали предметом обговорень християнських богословів, які десь з середини XII століття почали ставити під сумнів теологічний принцип ототожнення тогочасного єврейства з древнім, котре спричинилось до смерті Ісуса і відмовилось повірити в його проповіді, але неодмінно буде хрещене в майбутньому. Зокрема набула поширення теза авторитетного французького монаха-бенедектинця Петра Високоповажного про те, що єврейство змінилось і нинішні євреї не такі, як їхні предки, тому на них не повинна поширюватись та терпимість, про яку говорив Августин.
Полеміка щодо місця юдеїв у християнському світі набула неабиякого поширення через століття, головним чином зусиллями нових чернечих орденів домініканців і францисканців, які брали активну участь в місіонерській та інквізиторській діяльності. Скликаний в 1215 році в Римі IV Латеранський собор, в роботі якого брали участь близько 1300 служителів з усієї Європи, наділив церкву монополією на духовний порятунок віруючих і вперше зобов'язав євреїв та мусульман носити особливий одяг, який відрізняв би їх від християн.
У 1238 році єврей-вихрест Ніколя Донін з французького міста Ла-Рошель, який став ченцем-францисканцем вже в зрілому віці після вигнання з юдейської громади Парижу, надіслав папі Григорію IX список з 35 звинувачень проти т. зв. Усної Тори, серед яких найвагомішими були сумнів в незайманості діви Марії, наруга над Ісусом Христом, богохульство і ворожість до християн, які Донін підтвердив перекладеними латиною витягами з Талмуда. Його доповідь справила на папу сильне враження і той звернувся до християнських монархів і архієпископів з вимогою вилучити копії Талмуду, передавши їх францисканцям і домініканцям для вивчення, а в разі підтвердження того, що вони містять антихристиянську інформацію і заклики, — знищити.
На підставі твердження Доніна, що Талмуд існує лише чотириста років, і переказаних ним фрагментах єврейської полеміки щодо месіанства Ісуса, непристойних фольклорних розповідей про нього та інших персонажів Біблії, колегія визнала Талмуд єретичною книгою, яка підлягала знищенню. Вирок був виконаний 17 червня 1244 року, коли на вулицях Парижу було спалено кілька десятків возів (від 10 до 12 тисяч томів) єврейських релігійних рукописів, вилучених у французькиї євреїв.
Це проявилось на ще двох великих середньовічних диспутах, спрямованих проти Талмуда, які пройшли в Арагонському королівстві, — у 1263 році у Барселоні і в 1413-1414 роках в Тортосі. За підсумками останнього папа Бенедикт XIII підписав дві булли, що санкціонували примусове хрещення євреїв («Contra Judaeos») і спалення єврейських книг («Etsi Doctoris Gentium»). Це стало початком переслідування єврейських громад, яке завершилось їх вигнанням з Іспанії в 1492 році.
Коментарі
Дивіться також
• Велике гоніння на християн, 303
• Свята інквізиція, 1215
• Вигнання євреїв з Іспанії, 1492
• Біблія короля Якова, 1611
• Остаточне вирішення «єврейського питання», 1942