Паризький суд над Талмудом
12 червня 1240 року в Парижі розпочався диспут між ченцем-францисканцем Ніколя Доніном і паризькими равинами щодо єретичної сутності Талмуда, за підсумками якого рішенням судової колегії було спалено понад 10 тисяч єврейських релігійних рукописів. Це був перший з великих диспутів, санкціонованих католицькою церквою, з метою перегляду ролі і місця євреїв у християнському світі, який дав поштовх хвилі антисемітизму в середньовічній Європі.
23294
Читати 5 хв.
Читати пізніше
До обраного
reply

Остаточний розрив юдаїзму і християнства відбувся на Першому Нікейському соборі, скликаному імператором Костянтином Великим, — зародившись як юдейська секта, християнство до 325 року стало державною релігією Римської імперії, визнаючи в якості Святого Письма єврейську Біблію, як правило, в її грецькому перекладі, відомому як Септуагінта. Нові християнські погляди на сутність єврейства і його віровчення, були сформульовані в V столітті Блаженним Августином і зводились до того, що самим своїм існуванням євреї підтверджують достовірність Святого Письма та істинність християнської віри, з чого робився висновок про необхідність терпимого ставлення до євреїв, дозволивши їм перебування в християнському суспільстві.

Класична полеміка між юдеями і християнами розгорталася навколо Біблії, священного для них тексту, доступного в оригіналі або перекладі для представників обох релігій. Однак Талмуд — зведення правових і релігійно-етичних положень юдаїзму — потрапив у Європу лише в X столітті через єврейські громади арабської Іспанії і тривалий час його зміст залишався невідомим теологам католицької церкви, які щиро вірили, що євреї у своєму релігійному житті керуються лише Старим Заповітом.

З часом деякі положення Талмуду почали з'являтись в працях євреїв-вихрестів і стали предметом обговорень християнських богословів, які десь з середини XII століття почали ставити під сумнів теологічний принцип ототожнення тогочасного єврейства з древнім, котре спричинилось до смерті Ісуса і відмовилось повірити в його проповіді, але неодмінно буде хрещене в майбутньому. Зокрема набула поширення теза авторитетного французького монаха-бенедектинця Петра Високоповажного про те, що єврейство змінилось і нинішні євреї не такі, як їхні предки, тому на них не повинна поширюватись та терпимість, про яку говорив Августин.

Полеміка щодо місця юдеїв у християнському світі набула неабиякого поширення через століття, головним чином зусиллями нових чернечих орденів домініканців і францисканців, які брали активну участь в місіонерській та інквізиторській діяльності. Скликаний в 1215 році в Римі IV Латеранський собор, в роботі якого брали участь близько 1300 служителів з усієї Європи, наділив церкву монополією на духовний порятунок віруючих і вперше зобов'язав євреїв та мусульман носити особливий одяг, який відрізняв би їх від християн.

У 1238 році єврей-вихрест Ніколя Донін з французького міста Ла-Рошель, який став ченцем-францисканцем вже в зрілому віці після вигнання з юдейської громади Парижу, надіслав папі Григорію IX список з 35 звинувачень проти т. зв. Усної Тори, серед яких найвагомішими були сумнів в незайманості діви Марії, наруга над Ісусом Христом, богохульство і ворожість до християн, які Донін підтвердив перекладеними латиною витягами з Талмуда. Його доповідь справила на папу сильне враження і той звернувся до християнських монархів і архієпископів з вимогою вилучити копії Талмуду, передавши їх францисканцям і домініканцям для вивчення, а в разі підтвердження того, що вони містять антихристиянську інформацію і заклики, — знищити.

«Якщо вірно те, що сказано про євреїв Франції та інших країн, то немає їм достатнього покарання за їхні злочини. Через те, що вони, як ми чули, не задовольняються Старими Законом, який Бог дав Мойсею як Писання, і не задоволені ним. Більш того, вони зовсім скасовують його і стверджують, що Бог дав інший закон, званий «Талмудом», тобто вчення, передане Мойсеєві усно. Вони помилково стверджують, що воно міститься і понині в їх пам'яті, і що воно зберігалося так, не будучи записаним до появи тих, кого вони називають мудрецями і книжниками, які, побоюючись, що це вчення зітреться з серця людей, записали його в книзі, яка набагато перевершує своїми розмірами Біблію. Ця книга складається з речей настільки помилкових і настільки мерзенних, що викликає сором у тих, хто їх вимовляє, і жах у тих, хто їх чує. І це, мабуть, головна причина того, чому євреї вперто тримаються за свою зраду» — Послання Григорія IX єпископу Паризькому, червень 1239 року
На заклик Григорія IX відгукнувся лише Людовик IX, за розпорядженням якого 12 червня 1240 року в королівському палаці в Парижі розпочався диспут між Ніколя Доніном і чотирма найвідомішими равинами Франції, зокрема і Ієхіеллем Паризьким, у якого Донін свого часу навчався і який його вигнав з громади. Суддівську колегію очолювала королева-мати Бланка Кастильська, а суддями були головні паризькі ієрархи церкви і глави жебракуючих орденів міста.

На підставі твердження Доніна, що Талмуд існує лише чотириста років, і переказаних ним фрагментах єврейської полеміки щодо месіанства Ісуса, непристойних фольклорних розповідей про нього та інших персонажів Біблії, колегія визнала Талмуд єретичною книгою, яка підлягала знищенню. Вирок був виконаний 17 червня 1244 року, коли на вулицях Парижу було спалено кілька десятків возів (від 10 до 12 тисяч томів) єврейських релігійних рукописів, вилучених у французькиї євреїв.

Людовик IX Капетинг (1214-1270) — єдиний з королів Франції, канонізований Католицькою церквою (1297)
Паризький суд над Талмудом був першою спробою церкви втрутитися у внутрішні справи єврейства — якщо раніше вона дозволяла євреям самим займатися своїми внутрішніми справами, а полеміку розглядала, як спосіб переконати їх в істинності християнства, то відтепер, вважаючи, що євреї Талмуда не тотожні біблійним євреям, а стали єретичною сектою, церква почала втручатись в їх релігійне життя, нав'язуючи власні поняття про сутність самого юдаїзму як вона його розуміла.

Це проявилось на ще двох великих середньовічних диспутах, спрямованих проти Талмуда, які пройшли в Арагонському королівстві, — у 1263 році у Барселоні і в 1413-1414 роках в Тортосі. За підсумками останнього папа Бенедикт XIII підписав дві булли, що санкціонували примусове хрещення євреїв («Contra Judaeos») і спалення єврейських книг («Etsi Doctoris Gentium»). Це стало початком переслідування єврейських громад, яке завершилось їх вигнанням з Іспанії в 1492 році.


ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Друк 2
Володимир Лук'янюк спеціально для © «Цей день в історії», 30 травня 2017. Текст статті поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов'язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.

Коментарі

Головні події 12 червня

Битва при Жаржо

1429
#ЦейДень

Все про 12 червня

Події, факти, персоналії

Перша Філіппінська Республіка

1898

Попередній мирний договір України з радянською Росією

1918

Боротьба з неробами в Україні

1961

Борис Єльцин — перший президент Росії

1991