В останні роки життя пророк Мухаммед об'єднав під своїм правлінням арабські племена Західної Аравії і в день його смерті в 632 році виникло питання про правонаступництва, пов'язане як з відсутнісю заповіту, так і сина, який на правах спадкоємця міг стати новим лідером мусульман. Представники ансарів, місцевих мединських племен аус і хазрадж, які одними з перших прийняли іслам, схилялись до обрання глави одного з кланів Сада ібн Убада, відомого своєю активною участю в хіджрі Мухаммеда, його бойових походах та щедрою фінансовою підтримкою мусульманських громад.
Однак з цим не погодились мухаджири, мусульмани-переселенці з Мекки, які свого часу знайшли прихисток у Медині. Дізнавшись про таємні збори ансарів, на них прийшли найближчі соратники Мухаммеда — його два тестя Умар ібн аль-Хаттаб і Абу Бакр ас-Саддик та Абу Убайди, один з полководців військ Мухаммеда, що брав участь у всіх його походах, зокрема і у завоюванні Мекки 11 січня 630 року.
Мухаджирам вдалось переконати присутніх, що без підтримки меканського племені курайшитів, силою зброї якого була ісламізована Аравія, Медина буде беззахисна перед небезпекою завоювання язичниками і внести розкол в середовище ансарів: досвідчений Умар зумів використати протистояння між племенами аус та хазраджи, запропонувавши в якості нового лідера 60-літнього Абу Бакра, хронологічно четвертого мусульманина і батька Айши, на руках якої помер Мухаммед і якому той, коли захворів, доручив проводити колективні молитви. Умар першим присягнув на вірність Абу Бакру як «заступнику посланця Аллаха» («халіфа расулі-л-лахі»), котрому наступного дня, 9 червня 632 року, присягнула і більша частина мусульманської громади Медини.
Проте частина мусульман вважали Абу Бакра узурпатором, що проігнорував родинні зв'язки як підставу для обрання халіфа і бажання Мухаммеда бачити спадкоємцем свого двоюрідного брата і зятя Алі ібн Абу Таліба. Це стало стала причиною першого в ісламі розколу і зародження релігійно-політичних рухів шиїтів (прихильнків Алі) і хариджитів (його противників) і до їх обособлення від сунітської більшості.
Серед тих, хто не прийняв обрання Абу Бакра, був і вождь хазраджів Сад ібн Убад — так і не присягнувши на вірність новому халіфу і не маючи достатньо сил, щоб відстояти свої претензії на владу в Медині, він невдовзі виїхав у Сирію, і помер близько 636 року в Дамаску.
Протягом 27 місяців правління Абу Бакру вдалось здолати численних лжепророків, придушити повстання арабських племен, які по смерті Мухаммеда, відмовились від ісламу та виплати данини, взяти під контроль усю Аравію і розпочати війни проти імперії Сасанідів і Візантії, що за кілька десятиліть перетворило Праведний халіфат на одну з найбільших держав в історії.
Коментарі
Дивіться також
• Арабський халіфат Омейядів, 661
• Арабська колонізація Іспанії, 711
• Аббасидська революція, 750
• Мамлюкський султанат, 1250
• Зародження Османської імперії, 1299
• Ліквідація ісламського халіфату, 1924
• Королівство Саудівська Аравія, 1932