В ході наполеонівських воєн Шведська Померанія (сучасна північ Польщі) була окупована французькою армією, що змусило шведського кронпринца Карла XIV Юхана виступити на боці антифранцузької коаліції і оголосити війну Данії, союзнику Франції. Після поразки Наполеона за результатами Кільського миру 1814 року Данія в якості компенсації за Померанію була змушена поступитись Швеції Норвегією. Спроба проголосити незалежність Норвегією була протягом двох тижнів безкровно придушена шведськими військами і того ж, 1814-го, року була проголошена Шведсько-норвезька унія під зверхністю Карла XIV Юхана при збереженні конституцій, законів і парламентів двох країн.
У 1825 році були зняті митні обмеження між Норвегією і Швецією, в 1835 році норвезький уряд отримав право на участь у формуванні зовнішньої політики і було затвержено новий герб унії, який складався з двох гербів однакової величини з коронами на вершині, які символізували обидві половини унії. Однак з 1860-х років стосунки між країнами стали погіршуватись — Карл XV відмовився скасувати пост генерал-губернатора Норвегії, що розглядався норвежцями як символ шведського верховенства в їх країні; в 1872 році король Оскар II відмовився затвердити норвезький закон про право вносити зміни в конституцію Норвегії.
Наступний конфлікт розгорівся у 1890-х роках, коли Новегія затвердила власний прапор без значка унії зі Швецією, а також коли Швеція стала протидіяти бажанню Норвегії мати повну політичну рівноправність як у внутрішніх, так і зовнішніх питаннях. Внутрішньополітичний конфлікт не знаходив свого вирішення протягом багатьох років, допоки 7 червня 1905 року норвезький стортинг (парламент) не оголосив, що шведський король більше не може виконувати свій обов'язок перед норвезьким народом. 13 серпня у Норвегії був проведений референдум, в якому за розірвання унії проголосувало 368 208 осіб, проти — 187 чоловік.
26 жовтня 1905 року у місті Карлстад міністри закордонних справ Швеції Фредрік Вактмейстер і Норвегії Йорген Левланд підписали договір про розірвання унії. Норвезький стортинг запросив на престол датського принца Карла з династії Глюксбургів. Король змінив ім'я на давньонорвезьке Хокон, а його син був перейменований з Олександра в Улафа (згодом Улаф V). Хокон VII користувався величезною популярністю серед норвежців і його 52-річне правління стало одним з найтриваліших в XX столітті.
Коментарі
Дивіться також
• Кальмарська унія, 1397
• Незалежність Швеції, 1523
• Окупація Данії та Норвегії, 1940
• Незалежність Ісландії, 1944