Шукаючи союзника у боротьбі проти свого сина Еріка, у 1363 році шведський і норвезький король Магнус II уклав династичний союз з датським королем Вальдемаром Аттердагом, влаштувавши шлюб свого 23-річного сина і співправителя Хокона з 11-річною дочкою Вальдемара Маргаритою. Це викликало невдоволення німецької аристократії, яка володіла у Швеції великими земельними наділами і багатьма замками, і вона закликала на шведський трон Альбрехта, герцога Мекленбургського, і коронувала його 4 лютого 1364 року, що привело до восьмирічної громадянської війни, в результаті якої Магнус був вигнаний зі Швеції, Хокон зберіг за собою лише престол Норвегії, а Альбрехт залишився королем Швеції.
Незадоволене німецькою політичною та економічною експансією шведське дворянство в 1388 році закликало на престол вдову Хокона королеву Данії і Норвегії Маргариту, яка за підтримки датських військ здолала Альбрехта і наступного року була проголошена королевою Швеції. Щоб закріпити унію, в 1397 році представники трьох королівств в шведському місті Кальмари королем трьох країн проголосили Еріка Померанського, малолітнього племінника бездітної на той момент Маргарити.
Конфлікт в Кальмарські унії виник в 1448 році по смерті бездітного короля Хрістофера Віттельсбаха (Баварського), коли права на престол трьох країн заявили і шведи і датчани. Конфлікт тривав протягом наступних 70 років з перемінним успіхом сторін, доки в 1520 році король Данії та Норвегії Кристіан II Ольденбург не розбив шведську армію і не коронувався на престол Швеції, після чого стратив 82 шведських аристократів і 600 заможних жителів Стокгольма. Недалекоглядна внутрішня політика Кристіана привела до повстань проти нього широких верств населення як в Данії, так і в Швеції, де його очолив Густав Ерікссон, син одного із страчених датським королем аристократів.
У серпні 1521 року, коли повсталі захопили більшу частину Швеції, шведський парламент проголосив Густава Ерікссона регентом королівства. Заручившись підтримкою Любека, міста, яке також виступило проти Данії, війська Густава взяли під контроль більшу частину Норвегії та Швеції, і 6 червня 1523 року, коли Стокгольм був в облозі повсталих, рикстаг проголосив Густава королем Швеції, що знаменувало собою припинення дії Кальмарської унії і незалежність Швеції від датського престолу.
Густав, що взяв собі родове прізвище Ваза, задля протистояння німецькому впливу зблизився з Англією і Нідерландами, провів реформацію (1527), націоналізувавши власність Римо-католицької церкви, впровадив у Швеції спадкову монархію (1544) і завдяки своєму успішному 37-річному правлінню вважається засновником сучасної Швеції і "батьком нації". Шлюб з сестрою останнього короля з династії Ягелонів на тривалий час зробив дім Ваза правлячим у Польщі (де навернення до католицизму привело до втрати ним шведського престолу і численних воєн зі Швецією) і короткочасно — в Московії.
Датсько-норвезька унія проіснувала до 1814 року, коли Норвегія була приєднана до Швеції в результаті поразки Данії, як члена наполеонівської коаліції — спроба проголосити незалежність Норвегією була безкровно придушена протягом двох тижнів військами Карла XIV Юхана Бернадота. Лише в 1905 році норвезький парламент розірвав унію зі Швецією, а після проведення референдуму Норвегію було проголошено незалежною монархією і на трон запрошено зятя англійського короля датського принца Карла, котрий взяв собі ім'я Хокон VII.
Коментарі
Дивіться також
• Кальмарська унія, 1397
• Король Швеції Карл IX Ваза, 1604
• «Шведський потоп», 1655
• Початок Великої Північної війни, 1700
• Французький маршал — король Швеції, 1818
• Незалежність Норвегії, 1905
• Незалежність Ісландії, 1944