Олексій Іларіонович Кириченко народився 25 лютого 1908 року у селі Чорнобаївка (нині — Херсонської області). Після закінчення початкової школи працював наймитом, потім — робітником каменоломні, залізничником, трактористом, а з 1928 року — інструктором-механіком у зернорадгоспах Казахстану та Херсонщини. У 1930 році він вступив до Компартії. Після закінчення у 1936 році Азово-Чорноморського інституту інженерів-механіків соціалістичного землеробства у Червонограді (Ростовська область, РФ) Олексій Кириченко завідував навчальною частиною та викладав у технікумі механізації сільського господарства у місті Охтирка на Сумщині.
У велику політику Кириченко потрапив у березні 1938 року, коли на хвилі сталінських чисток партія потребувала кадрових замін — він отримав роботу в апараті ЦК КП(б)У, де був інструктором відділу науки, завідувачем сектору кадрів та транспортного відділу. У травні 1941 року його призначили секретарем ЦК КП(б)У з промисловості. У роки війни Німеччини та Радянського Союзу він входив до складу військових рад низки фронтів, а в 1944-45 роках працював секретарем ЦК КП(б)У по кадрах. З 1945-го по 1949 рік Кириченко очолював Одеські обком і одночасно з 1946 року — міськком Компартії України. Після переведення першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова до Москви, 16 грудня 1949 року Олексій Кириченко обійняв посаду другого секретаря республіканського ЦК.
Боротьба за владу, що розгорнулася після смерті Йосипа Сталіна серед його оточення, коштувала посади очільнику української парторганізації Леоніду Мельнікову. 26 травня 1953 року Президія ЦК КПРС прийняла постанову «Питання західних областей Української РСР», в якій констатувала грубе порушення «ленінсько-сталінської національної політики» в західному регіоні України та звільнила його з посади. До того ж, значної критики зазнала манера керівництва Мельнікова — він обвинувачувався в надмірному адмініструванні, несприйнятті критики і порушенні колегіальності.
2 червня відкрився пленум ЦК КПУ, на порядку денному якого було питання «Про постанову ЦК КПРС від 26 травня 1953 р. "Питання західних областей Української РСР" і доповідну записку тов. Л.П.Берії в Президію ЦК КПРС». Закономірно, що було одностайно визнано слушність закидів на адресу партійного керівництва України за порушення національної політики в західних областях. 4 червня пленум обрав першим секретарем ЦК КПУ Олексія Кириченка, рекомендованого ЦК КПРС. Він став першим етнічним українцем, хто очолив Компартію України.
На роки секретарювання Кириченка припала десталінізація, кампанія скорочення надмірної чисельності адміністративно-управлінського апарату СРСР, початки «хрущовської відлиги» та реабілітації, до виконання яких успішно долучалася Україна. Кар'єра очільника республіки розвивалася успішно: у 1953 році він став кандидатом у члени, а через два роки — повноправним членом Президії ЦК КПРС.
Як член «хрущовської команди» у червні 1957 році Олексій Кириченко надав суттєву підтримку Микиті Хрущову в боротьбі з «антипартійною групою» В'ячеслава Молотова, Георгія Малєнкова та Лазаря Кагановича. Подякою за лояльність стало переведення його у грудні 1957 року на посаду секретаря ЦК КПРС, проте на новому місці він не зміг знайти спільну мову з кремлівськими високопосадовцями, називаючи себе «другою людиною у партії та країні», і на початку 1960 року був призначений очільником Ростовського обкому КПРС, а в червні 1962 року відправлений на пенсію з господарської роботи у Росії.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Станіслав Косіор — генеральний секретар ЦК КП(б)У, 1928
• Микита Хрущов — перший секретар ЦК КП(б)У, 1938
• Микола Підгорний — перший секретар ЦК КПУ, 1957
• Петро Шелест — перший секретар ЦК КПУ, 1963
• Володимир Щербицький — перший секретар ЦК КПУ, 1972