Після розпаду Австро-Угорщини чорногорський король Нікола I Петрович зрікся престолу, і 26 листопада 1918 року Чорногорія, не зумівши поновити свою міжнародну суб'єктність, увійшла до складу Держави словенців, хорватів і сербів на чолі із сербським королем Петром Карагеоргієвичем. 6 січня 1929 року його син Олександр I шляхом державного перевороту встановив військово-монархічну диктатуру і перейменував державу у Королівство Югославія.
В роки Другої Сітової війни формально було поновлено незалежність Чорногорського королівства під протекторатом Італії. Проте король так і не був призначений і в 1943 році Чорногорія була окупована німецькими військами. Після закінчення війни на парламентських виборах у листопаді 1945 року перемогли комуністи на чолі з Йосипом Броз Тіто і 29 листопада 1945 року було проголошено створення Демократичної Федеративної Югославії (перейменованої наступного року у Федеративну Народну Республіку Югославія, ФНРЮ), до складу якої Чорногорія увійшла 31 січня 1946 року у формі Соціалістичної Республіки.
Завдяки авторитету Тіто Югославія, у 1963 році перейменована у Соціалістичну Федеративну Республіку (СФРЮ), досягла значних успіхів у економіці і міжнародній політиці, зумівши налагодити тісні звязки як із СРСР та Варшавським договором, так і з США та країнами НАТО. Однак смерть Тіто у 1980 році, розпад соціалістичної системи і шовіністична політика нових сербських лідерів привели до глибокої економічної кризи і міжнаціональних конфліктів, наслідком чого було проголошення у 1991 році незалежності Словенії і Хорватії.
Це стало початком громадянської війни, яка завершилась виходом зі складу СФРЮ Боснії і Герцеговини та Македонії — 27 квітня 1992 року СФРЮ припинила своє існування і її спадкоємицею стала Союзна Республіка Югославія (СРЮ) у складі Сербії та Чорногорії. Цього ж року на територію Боснії і Герцеговини, а згодом і автономного краю Косово, де почались міжконфесійні і міжетнічні конфлікти, були введені війська НАТО.
Загальнодержавний занепад на фоні поразки у війні з НАТО і нездатність керівництва Сербії, яка домінувала у СРЮ, налагодити рівноправний діалог із Чорногорією, котра претендувала на право вести власну зовнішню і економічну політику, дали поштовх до росту націоналізму у Чорногорії. Щоб стримати її сепаратиські настрої, 4 лютого 2003 року рішенням парламенту була прийнята нова конституція СРЮ, яка перетворила Союзну Республіку Югославію у конфедеративну державу під назвою Союзна держава Сербії та Чорногорії.
Однак, це не зупинило дезінтеграційні процеси і 21 травня 2006 року, коли Чорногорія вже мала із Сербією митний кордон і власну валюту, в республіці був проведений референдум, за підсумками якого 3 червня паламент Чорногорії проголосив її незалежність; через два дні незалежність проголосила і Сербія, що повернуло ці дві держави до статусу 1878 року, коли були проголошені незалежність Чорногорії і Себії від Османської імперії.
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність Словенії і Хорватії, 1991
• Війна НАТО проти Югославії, 1999
• «Бульдозерна революція» в Югославії, 2000
• Розпад Югославії, 2003
• Незалежність Косова, 2008