У недавньому минулому міністр оборони генерал Йон Антонеску прийшов до влади 4 вересня 1940 року, коли Кароль II Гогенцоллерн-Зігмарінген під тиском обставин призначив його прем'єр-міністром — Румунію охопили демонстрації протесту невдоволених результатами принизливої політики короля: 27 червня вона прийняла ультиматум Радянського Союзу і втратила Північну Буковину та Бессарабію, 30 серпня за рішенням Другого віденського арбітражу була змушена передати Угорщині частину Трансильванії, а 7 вересня за Крайовським мирним договором мала відбутись передача Болгарії Південної Добруджі.
Спираючись на ультраправу націоналістичну партію «Залізна гвардія», через два дні Антонеску домігся від короля Кароля II зречення влади на користь його 19-річного сина Міхая I і сформував новий уряд, призначивши її лідера Хорію Сіма віце-прем'єром та командувачем легіонерського руху. 23 листопада 1940 року Румунія приєналась до Троїстого союзу Німеччини — Італії — Японії, після чого була оголошена націонал-легіонерською державою, а «Залізна гвардія» — правлячою партією.
У січні 1941 року Антонеску придушив спробу перевороту, здійснену «Залізною гвардією» коли в Румунію для захисту нафтових родовищ були введені німецькі війська, — вона була розпущена, більше 9 тисяч її членів були заарештовані, а Хорія Сіма був змушений рятуватись втечею до Німеччини, де був заарештований.
Розпустивши уряд, Йон Антонеску оголосив себе кондуктером (провідником) Румунії і головнокомандувачем збройних сил, заборонив діяльність будь-яких партій, обмежив дію конституції, правлячи країною шляхом видачі власних указів, що мали силу законів. 22 червня 1941 року Румунія підтримала Німеччину у війні проти Радянського Союзу, окупувала Буковину, Бессарабію, Одеську та Миколаївську області України і відрядила на Східний фронт 22 дивізії.
Однак, після поразки під Сталінградом у січні 1943 року, де були розбиті 18 румунських дивізій, Антонеску почав підготовку до виходу Румунії з війни, обмежуючись лише економічною підтримкою Німеччини. Розгром румунсько-німецьких військ в ході Яссько-кишинівської операції в серпні 1944 року підірвав авторитет Антонеску, члени уряду якого почали шукати контактів із опозиційними і антифашистськими партіями для повалення диктатури маршала, і 23 серпня 1944 року за наказом короля Міхая I він був заарештований майором Антоном Думитреску.
Виданий радянським властям, Антонеску повернувся в Румунію лише через півтора року, щоб разом із ще 23-а діячами його режиму постати перед Першим Румунським Народним Трибуналом у Бухаресті, який почав роботу 10 травня 1946 року. Всього лише після тижня слухань Йон Антонеску і ще 12 підсудних були визнані винними у військових злочинах і засуджені до страти (6 з них заочно, а трьом вирок був згодом змінений на довічне ув'язнення).
У 1951 році за економічні злочини в роки диктатури свого чоловіка була засуджена Марія Антонеску: заарештована ще 1944-го, вона, як і Йон Антонеску, до квітня 1946 року перебувала в Луб'янській тюрмі у Москві, але після повернення на батьківщину не переслідувалась і була заарештована лише з початком нової хвилі етнічних і політичних чисток; провівши 5 років в одиночній камері, вона була звільнена і як «ворог соціалістичної системи» відправлена на прмусове поселення в безлюдний Береганський степ в Придунав'ї, де прожила до своєї смерті в 1964 році.
Після повалення комуністичного режиму Чаушеску в Румунії зріс інтерес до постаті Антонеску, як сильного і, як виявилось, вельми популярного лідера, особливо в кінці 1990-х, коли колишньому королю Міхаю I було повернуте румунське громадянство. У 2006 році Апеляційний суд Бухареста виніс рішення, яким зняв частину звинувачень, за якими був засуджений і страчений Антонеску і члени його уряду, зокрема за союз з нацистською Німеччиною у війні проти Радянського Союзу, який був визнаний «юридично виправданим» на тлі «постійної і неминучої ... радянської військової загрози». Проте, через два роки Верховний суд з касацій і справедливості анулював це рішення і остаточно унеможливив перегляд вироку, винесеного Йону Антонеску Народним трибуналом в 1946 році.
Коментарі
Дивіться також
• Троїстий союз, 1940
• Німецько-радянська війна, 1941
• Вихід Румунії з війни, 1944
• Страта Беніто Муссоліні, 1945
• Самогубство Адольфа Гітлера, 1945
• Початок роботи Нюрнберзького трибуналу, 1945
• Самогубство Германа Герінга, 1946
• Смерть Сталіна, 1953