Катастрофічна поразка Берестецькій битві змусила Богдана Хмельницького 28 (18) вересня 1651 року підписати з польським урядом Білоцерківський договір, за яким козацькою територією визнавались лише землі Київського воєводства, козацький реєстр зменшувався до 20 тисяч осіб, шляхта отримувала дозвіл вернутися до своїх маєтків, у т.ч. тих, що розміщувалися на козацькій території. Хмельницький також отримав підтвердження своїх гетьманських повноважень і привілей на Чигирин, однак підпорядковувався владі гетьманів великих коронних, позбавлявся права на міжнародні та дипломатичні стосунки з іншими державами й зобов'язувався розірвати союз з Кримським ханством. Втім, сейм, що зібрався навесні 1652 року, не затвердив Білоцерківську угоду, оскільки вперше в історії польського парламентаризму був зірваний одним зі шляхтичів, котрий наклав своє вето на сеймові ухвали.
Користуючись нагодою, у квітні Хмельницький оповістив своїм універсалом козацьку старшину про підготовку до нової війни. Формальним приводом до неї стала спроба армії під командою польного гетьмана Мартина Калиновського перешкодити походу до Молдови загону гетьманича Тимоша Хмельницького, який мав намір укласти шлюб із Розандою, дочкою молдавського господаря Василя Лупула.
20-тисячне польське військо — 12 тисяч гусарської кінноти та 8 тисяч піхоти і зо 10 тисяч озброєних слуг, — чекаючи на підкріплення, стало табором під горою Батіг на березі Південного Бугу недалеко від міста Ладижин (поблизу сучасного села Четвертинівка Вінницької області). Раптова поява 29 травня на лівому березі Бугу татарської кінноти і козаків для Калиновського виявилася повною несподіванкою. Проте пробиватись з кіннотою до Брацлава чи Кам'янця він відмовився і після прибуття основних сил Хмельницького до вечора 1 червня (22 травня) 1652 року недбало укріплений польський табір був оточений. Наступного дня почався його штурм.
Перша атака татар була відбита, але невдовзі загін Івана Богуна прорвав польську оборону. Серед жовнірів зчинилася паніка, частина кінноти намагалась втекти, переправившись через Буг. Тим часом у таборі спалахнула пожежа і, користуючись сум'яттям, козаки й татари увірвались до нього. До вечора армія Калиновського була вщент розбита, сам він разом із сином Самуелем загинув, як і брат майбутнього короля Яна ІІІ Собеського Марек, який перебрав на себе командування після загибелі польного гетьмана.
Під Батогом поляки втратили до 8 тисяч вбитими, у тому числі половину гусар, багато родовитої знаті і шляхтичів, до 7 тисяч слуг. Ще більше поляків потрапило у полон. У наступні два дні за наказом Хмельницького було розстріляно або обезголовлено близько 3 500 полонених, частина яких була викуплена у татар. Страти відбувались на очах у інших полонених як помста Хмельницького за поразку під Берестечком. Уникнути розправи вдалось не більше, ніж двом тисячам чоловік, частину яких врятували татари задля отримання викупу.
Незважаючи на розгром, відновити Зборівську угоду 1649 року, що поширювала межі Гетьманщини на Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства і східні райони Волині та Поділля до ріки Случ, як того домагався Хмельницький, сейм Речі Посполитої відмовився. Натомість до кінця року було створено 68 нових кінних корогов, а загальну чисельність війська доведено до 34 тисяч чоловік. У березні 1653 року воно здійснило каральну експедицію Брацлавщиною під командою коронного обозного Стефана Чарнецького, керуючись його гаслом: «Не лишати русина і на розплід!».
З липня у Глинянах під Львовом почало зосереджуватися коронне військо, яке через півроку під проводом Яна II Казимира отаборилось біля Жванця на Дністрі. Наприкінці жовтня його було блоковано 40-тисячною козацько-татарською армією, проте сил для вирішальної битви забракло обом сторонам. Тоді роль посередника, як і під Зборовом, на себе взяв хан Іслам Гірей ІІІ, який після тривалих дебатів 17 грудня домігся відновлення сплати упоминків і дозволу брати ясир на території Корони аж до Вісли, проте поновити Зборівський договір не зумів.
Хмельницький на цих перемовинах самоусунувся, очевидно, вже зробивши ставку на іншого союзника — 11 (1) жовтня 1653 року Земський собор Московського царства ухвалив рішення прийняти Військо Запорозьке з «городами їх і землями» під «государя високу руку», що відкривало шлях до Переяславської ради і укладення наступного року царем Олексієм Михайловичем Березневих статей.
Коментарі
Дивіться також
• Битва під Жовтими Водами, 1648
• Битва під Корсунем, 1648
• Битва під Пилявцями, 1648
• Битва під Берестечком, 1651
• Переяславська рада, 1654