По смерті Олексадра Великого у червні 323 року до н. е. на скликаній у Вавилоні військовій раді величезні македонські завоювання були поділені на сатрапії поміж його найближчих сподвижників, діадохів. На престолі Македонії рада утвердила зведеного брата Олександра недоумкуватого Аррідея, що прийняв ім'я Філіп III, і народженого у липні сина Олександра IV. Регентом при них став Пердікка. Після його загибелі (чи вбивства) у липні 321 року до н. е. діадохи знову зібрались на раду, на цей раз у містечку Тріпарадіс, що у сучасному Ливані, де знову переділили спадщину Олександра Македонського і, позбавивши Евмена, найближчого соратника Пердікки, права опікуватись царською родиною, призначили регентом намісника Македонії 78-літнього Антипатра, що саме переможно завершив Ламійську війну проти повсталих грецьких міст.
Перед своєю смертю у 319 році до н. е. Антипатр передав опіку над царями-співправителями не набагато молодшому за себе діадоху Поліперхону, людині знаній як хороший полководець, але позбавленій політичних амбіцій. Це викликало крайнє невдоволення сина Антипатра Кассандра, який, уклавши союз із Антигоном Однооким, намісником Великої Фригії, Птолемеєм, сатрапом Єгипту, і дружиною Аррідея Філіпа III амбіційною царицею Македонії Еврідікою, підняв заколот. На його бік стали грецькі міста, нещодавно упокорені Антипатром, на бік Полісперхона — матір Олександра Великого цариця Олімпіада Епірська, за наказом якої у 317 році до н. е. був убитий її внук Філіп III Аррідей.
Однак підкорити Македонію Полісперхон не зміг — на морі його розбив Антигон, на суші — Кассандр, який, здолавши також і Олімпіаду Епірську, у 309 році до н. е. наказав убити царя Олександра IV і став фактичним правителем Македонії. Полісперхону не допомогло і залучення під свої знамена Геракла, позашлюбного сина Олександра Македонського, — під його владою було лише кілька міст на Пелопоннесі. У спробі примиритись з Кассандром, щоб той допоміг утвердитись хоча б на півдні Греції, Полісперхон наказав вбити Геракла, останнього нащадка династії Аргеадів, яка правила Македонією більше чотирьох століть, однак успіху не досягнув і на цей раз.
Тим часом у війні діадохів загинув Евмен, сатрап Кападокії і Пафлагонії, розбитий у 315 році до н.е. біля Габієни (нині Іпан в Ірані) Антигоном Однооким, під владою якого протягом десятиліття опинились уся Мала Азія, Сирія і Верхня Месопотамія. У 310 році до н.е. його 22-літній син Деметрій Поліоркет пройшовся спустошливим рейдом по Вавилонії, через три роки захопив Афіни і Пелопоннес, ще через рік завдав дві поразки — на суші і на морі, Птолемею, сатрапу Єгипту, і приєднав до батькових володінь Кіпр.
Ці перемоги дали підстави Антигону у 306 році до н. е. проголосити себе базилевсом, претендуючи на спадкоємність влади у всій колишній імперії Олександра Великого. Однак підкоритись йому відмовились і Кассандр, і Птолемей, на боці яких виступили Лісімах, що правив у Фракії, і Селевк, колишній полководець Птолемея, який у кількарічній боротьбі здолав Ніканора, сатрапа Вавилонії, після чого підкорив Согдіану, Мідію, Персію та Східний Іран. Всі вони також прийняли титули царів у своїх володіннях.
У 302 році до н. е. до Антигона дійшла звістка про повернення з чергового походу на схід Селевка на чолі великої армії, і він був змушений відкликати з Греції Деметрія, що саме воював за Македонію. Цим негайно скористався Кассандр і направив своє військо на чолі з братом Плістархом у Фракію до Лісімаха. З великим втратами вони двома арміями переправились з Óдеса (нині Варна, Болгарія) на чорноморське узбережжя Малої Азії в Гераклею Понтійську. Антигон рушив їм на зустріч, але Лісімах зумів уникнути генерального бою і залишився на зиму на півночі Фригії, щоб дочекатись прибуття Селевка.
Лише влітку 301 року до н. е. союзниками була зібрана об'єднана 75-тисячна армія (у тому числі 10-12 тисяч кінноти, більше сотні колісниць з косами і зо півтисячі слонів), яку Антигон десь з таким же військом (біля 10 тисяч кінноти і 75 слонів) зустрів на рівнині біля селища Іпса, що на півдні Фригії. Поруч з ним був Деметрій Поліоркет і Пірр, колишній цар Епіру, триюрідний брат Олександра Македонського.
Армію союзників очолювали Лісімах, Плістарх і Селевк з сином Антіохом.
Обидва війська стали до бою за звичним македонським шикуванням: у центрі — фаланга, прикрита спереду і з боків легкою піхотою, на флангах — кіннота, позаду — слони. З часів Олександра Великого особливо сильним було праве крило кавалерії, удар якого забезпечував основний успіх, тому союзники розподілили свою кінноту між флангами порівну. Першою в бій вступила піхота обох армій, потім — кіннота Деметрія Поліоркета, яка ударом справа прорвала фланг під командою Антіоха і змусила його відступити. Переслідуючи супротивника, Деметрій необачно відірвався від своєї фаланги і у розрив Селевк кинув слонів, віддрізавши кавалерію антигонідів від основних сил.
Деметрій розвернувся, щоб ударити в тил союзників, але прорватись крізь заслін з кількох сотень слонів не зміг. Залишені без захисту фаланги антигонідів опинились під обстрілом кінними і пішими лучниками супротивника. Вони протримались кілька годин, доки стрілою не був убитий 81-літній Антигон, що не залишав поле бою в надії на повернення своєї кавалерії, після чого його гопліти почасти здались на милість переможця, але здебільшого розбіглись.
Битва була програна. Деметрій разом з Пірром і дев'ятьма тисячами уцілілого війська рушив в Ефес, звідки відплив у Грецію в надії зібрати нову армію для походу в Македонію.
Переможці розділили володіння Антигона: Лісімах приєднав захід та північ Малої Азії і переніс столицю свого царства в Ефес, східна частина Анатолії, Сирія, Месопотамія і Закавказзя увійшли до держави Селевка, Палестина і південна Фінікія, — до єгипетсько царства Птолемея.
Плістарху дісталась Кілікія і частина Карії, однак втримати він їх не зміг і вже через два роки був вигнаний зі своїх володінь Деметрієм Поліоркетом.
Династичні шлюби поєднали три македонських держави між собою і з власне Македонією, боротьба за престол якої по смерті Кассандра у 297 році до н. е. точилась між його синами, Деметрієм, що поріднився із Селевком, і Пірром Епірським.
Війна між колишніми союзниками почалась коли у 285 році до н. е. у Македонії зрештою утвердився Лісімах і взявся за розширення своїх володінь ще й у Малій Азії. У лютому чи березні 281 року до н.е. він був розбитий Селевком під Курупедіоном в Лідії, де поліг на полі бою.
Зі смертю Лісімаха 77-літній Селевк залишився єдиним з живих полководців Олександра Великого. Він переправився через Гелеспонт (Дарданели), щоб приєднати Фракію і Македонію до своєї імперії, але десь у кінці серпня — на початку вересня був убитий своїм «другом і гостем» Птолемеєм Керавном, сином свого колишнього соратника Птолемея I Сотера.
Коментарі
Дивіться також
• «Піррова перемога» царя Епіру, 279 до н. е.
• Третя Македонська війна, 171 до н. е.
• Падіння Держави Селевкідів, 63 до н. е.
• Римське завоювання Єгипту, 30 до н. е.