Як молодший брат короля Філіппа IV Вродливого з династії Капетингів заможний, амбітний і властолюбний Карл де Валуа відіграва вагому роль у Французькому королівстві, корону якого він прагнув отримати протягом усього свого життя. Через п'ять років після вимушеної відмови у 1295 році від титулу короля Арагону він по праву першої дружини став графом Анжу, Мена і Перша, ще через шість, вже по праву його другої дружини, — титулярним імператором Латинської імперії. У 1308 році він програв вибори Короля римлян (Німеччини), після чого зосередився на французьких справах, намагаючись мати якомога більший вплив на свого брата, зі смертю якого в 1314 році роль Карла Валуа при дворі лише посилилась.
За безхарактерного і недалекоглядного Людовика X Сварливого його дядько Карл Валуа став фактичним правителем держави і після смерті короля в 1316 році вступив у боротьбу за право бути регентом при вагітній королеві-вдові Клеменції Угорській. Попри свій вплив він програв у протистоянні іншому своєму племіннику Філіппу (рідному брату померлого короля), який домігся прийняття Генеральними штатами та Паризьким парламентом салічного закону престолонаслідування, чим позбавив права на корону дочку Людовика X Жанну, і 20 листопада 1316 року, в день смерті на п'ятий день від народження принца Іоанна I, сам став королем Франції.
Філіпп V Довгий усунув Карла Валуа з усіх посад, обмежив вплив брата Карла де Ла Марша, водночас уклав дружні угоди з герцогством Бургундія, графством Фландрія, В'єнським дофіном і Шотландією. Він започаткував низку реформ, котрі втілити так і не встиг, — на шостий рік свого правління несподівано захворів на «гарячку, яка прийшла з водою» і помер 3 січня 1322 року у віці 29 років.
Нещодавно запроваджений Філіппом V салічний закон з ним же зіграв злий жарт — за відсутності сина жодна з його чотирьох доньох не могла успадкувати престол і новим королем Франції став його брат Карл IV Красивий. При ньому Карл Валуа повернув свій практично необмежений вплив при дворі, вирішуючи всі найважливіші внутрішні і міжнародні питання, однак у 1325 році його несподівано розбив параліч і «син короля, брат короля, дядько трьох королів, але сам не король», як говорили про нього ще за життя, помер у віці 55 років.
Карл IV Красивий пережив свого дядька лише на три роки — через невідому хворобу він два місяці був прикутий до ліжка і помер 1 лютого 1328 року на 33-у році життя, не залишивши по собі нащадків чоловічої статі. Його вагітна дружина Жанна д'Евре 1 квітня народила дочку, що перервало основну династичну лінію Капетингів на престолі Франції.
Серед можливих претендентів на корону були 22-річний брат вдови Філіпп д'Евре (племінник Філіппа IV Вродливого та Карла де Валуа, внук короля Філіпп III Сміливого) і 35-річний двоюрідний брат померлого короля Філіпп Валуа (син Карла де Валуа, також внук короля Філіпп III Сміливого), який і зайняв престол. 29 травня 1328 року він урочисто коронувався в Реймсі, ставши першим Валуа на престолі Франції.
Однак асамблея наварської знаті відмовилася визнати Філіпа VI своїм королем і проголосила своїми сюзеренами дочку Людовика X Сварливого Жанну, відсторонену від престолу в 1316 році Філіппом V Довгим, та її чоловіка Філіпа д'Евре. 5 березня 1329 року в соборі Санта-Марія-ла-Реаль в Памплоні вони були короновані єпископом Арнальдо де Барбазаном як король і королева Наварри. Не в змозі вплинути на хід подій, у 1335 році в обмін на відмову від прав на французькі графства Шампань і Брі, приєднані до королівського домену, король Філіпп VI визнав це обрання і поновлення самостійності королівства Наварра.
Ще одним претендентом на французький престол виявився англійський король Едвард III Плантагенет, який через свою матір Ізабеллу «Французьку вовчицю» доводився Карлу Валуа племінником (як і його двоюрідний брат діючий король Франції Філіпп VI він також був внуком Філіппа IV Вродливого). 25-річний Едвард III небезпідставно вважав, що салічний закон був запроваджений у 1316 році Філіппом V Довгим виключно для узурпації влади і, хоча навіть за відсутності заборони на престолонастлідуванні жінками його матір не була найближчою претенденткою на французьку корону, у 1337 році англійські війська висадились на півночі Франції, що стало початком Столітньої війни.
Після втрати французами в 1340 році флоту в битві біля Слейсі війна перекинулась на континент і для Філіпа VI розвивалась вкрай невдало — було нищівно програно битви під Оберошем і Кресі, втрачено Кале. Це змусило його до пошуку перемир'я, яке було укладено у вересні 1347 року. Того ж року Францію вразила пандемія чуми, відома як «Чорна смерть», від якої за кілька років загинула третина населення, включаючи королеву і короля: 22 серпня 1350 року у віці 57 років Філіпп VI помер в абатстві Нотр-Дам в Кулоні поблизу Шартра. Своєму синові Жану II Доброму він залишив розорену країну, охоплену селянськими повстання, грабежами банд дезертирів і нездатну себе захистити.
Коментарі
Дивіться також
• Перший Плантагенет на престолі Англії, 1154
• «Прокляті королі», 1328
• Столітня війна, 1337
• Коронація Карла VII Звитяжного, 1429
• Коронація Людовика XII «Батька народу», 1498
• Перший Бурбон на престолі Франції, 1594