Після страти Карла I 30 січня 1649 року його 19-річний син принц Карл Стюарт був змушений рятуватись втечею до Голландії, де оголосив себе законним спадкоємцем англійського престолу. Через два роки він був визнаний законним спадкоємцем в Шотландії, куди прибув і коронувався в Единбурзі 1 січня 1651 року. Однак його прихильники були розгромлені військами Олівера Кромвеля, і Карлу довелось переховуватись спочатку в Англії, а пізніше — виїхати до Франції.
Після поразки роялістів Шотландія і Ірландія, які були незалежними державами під управлінням одного монарха, були приєднані до Англійської республіки як частини «Англійської співдружності», в 1653 році перейменованої в «Співдружність Англії, Шотландії і Ірландії». По смерті Кромвеля титул лорда-протектора перейшов до його сина Річарда, який не зумів сформувати стабільний уряд, — попри обрання нового парламенту він був змушений його розпустити і підкоритися Державній раді з колишніх депутатів і вищого генералітету, яка зажадала ліквідації системи протекторату. Пробувши при владі лише 264 дні, 25 травня 1659 року Річард Кромвель добровільно подав у відставку і країну охопив хаос безвладдя.
У серпні 1659 року колишній соратник Олівера Кромвеля, прихильник воєнної республіки, призначений новим парламентом генерал-майором (командуючим) всієї армії, генерал Джон Ламберт придушив заколот роялістів, а через два місяці заблокував роботу парламенту, заявивши про створення Комітету безпеки для управління країною.
У відповідь губернатор Шотландії генерал Джордж Монк, теж колишній соратник Кромвеля, який ще в липні отримав з-за кордону листа від принца Карла і чекав нагоди підтримати його, виступив проти Ламберта. 24 листопада 1659 року він був оголошений керівником пропарламентської армії і флоту і, незважаючи на те, що його війська значно поступались військам Ламберта чисельністю, 2 січня 1660 року повів їх на Лондон. Не зустрічаючи жодного опору, армія Монка, до якої по дорозі приєднувались частини, підпорядковані Ламберту, 3 лютого 1660 року увійшов у столицю республіки. Скликаний ним парламент, де більшість отримали роялісти, постраждалі за часів Кромвеля, першим же законом оголосив недійсними всі правові акти, прийняті після 1648 року, і закликав до відновлення монархії.
У відповідь принц Карл 4 квітня 1660 року оприлюднив т. зв. «Бредську декларацію», якою пообіцяв амністію всім, хто вчинив злочини за часів Англійської революції і протекторату, збереження права власності і свободу віросповідання. Через три тижні англійський парламент запросив його на престол, і 29 травня 1660 року, в день свого 30-річчя, Карл Стюарт з тріумфом прибув з Голландії до Лондона, де того ж дня був проголошений королем Англії, Шотландії та Ірландії, які знову набули статусу незалежних королівств під його особистою унією.
Карл II дотримав обіцянки і амністував всіх урядовців часів батька і сина Кромвелів, окрім тих, що проголосували за страту Карла I: ті, хто ще був живий, були страчені, а тіла померлих — викопані з могил, повішені і четвертовані. За Карла II в Англії було відновлено Палату лордів, створено перші партії, Англіканська церква знову набула свого привілейованого становища (хоча перед смертю Карл II став католиком), економіка країни, яка проводила територіальну експансію в американських колоніях, переживала розквіт.
Після Реставрації генерал Монк був щедро нагороджений: він отримав титули лицаря, графа Торрінгтонського і герцога Албермарльського, два баронства в різних графствах, а також придворну посаду конюшого і довічне утримання 700 фунтів на рік. Генерал Ламбер, звільнений від переслідування за амністією, у 1662 році був звинувачений у державній зраді за спробу нового державного заколоту, помилуваний указом Карла II і помер через 21 рік у в'язниці в Плімуті.
Річард Кромвель, також помилуваний Карлом II, після Реставрації виїхав у Францію і лише через 20 років повернувся до Англії, де жив у маєтку багатого бізнесмена Томаса Пенгеллі. Він помер 12 липня 1712 року у віці 85 років і наступні триста років залишався найстарішим правителем Англії, допоки 29 січня 2012 року його не перевершила королева Єлизавета II.
По смерті Карла II у 1685 році на англійський престол зійшов його брат, запеклий католик, Яків II, що привело до чергової революції і через три роки він був усунутий від влади, а на англійський престол зійшла його дочка-протестантка Марія II і її чоловік штатгальтер Нідерландів Вільгельм Оранський.
понад
20 ТИСЯЧ СЛІВ
чужомовного походженняКоментарі
Дивіться також
• Стюарти на англійському престолі, 1603
• Англійська революція, 1642
• Англійська республіка, 1649
• Славна революція, 1688