Батьком майбутнього короля був Карл Орлеанський, видатний французький поет (принц-поет і принц поетів, як називали його сучасники), який потрапив в англійський полон у битві при Азенкурі і провів бранцем у лондонському Тауері чверть століття. Після звільнення в 1440 році його третьою дружиною стала на 32 роки молодша чотирнадцятилітня Марія Клевська з німецького роду Ламарків, племінниця герцога Бургундського Філіпа ІІІ Доброго, яка 27 червня 1462 року в Блуа народила сина Людовика. Король Людовик XI Валуа, людина підступна і хитра (ще дофіном він почав інтригувати проти свого батька Карла VII "Звитяжного"), ставився до свого тезки з недовірою і, прагнучи не допустити до трону представників Орлеанської династії, організував весілля 14-літнього Людовика ІІ Орлеанського зі своєю 8-літньою дочкою Жанною, якій майбутній чоловік доводився триюрідним братом: "Це буде тихий шлюб, не обтяжений дітьми, я впевнений", як зазначив Людовик XI в листі графу Даммартену.
Після смерті Людовика XI в 1483 році королем став його четвертий син, 13-літній Карл VIII, за вплив на якого Орлеанська гілка дому Валуа розпочала боротьбу з його старшою сестрою Анною де Боже. Після відмови Генеральних штатів в Турі в 1484 році призначити Людовика Орлеанського регентом це протистояння вилилося у відкритий конфлікт, який згодом отримав назву "Божевільна війна": виходячи зі своїх інтересів, Орлеанський дім підтримали Англія, Іспанія та Австрія і, заручившись підтримкою Франциска ІІ Бретонського та інших великих феодалів, у 1485 році Людовик Орлеанський розпочав бойові дії проти центральної влади. Однак 28 липня 1488 року в битві при Сент-Обен-дю-Комбьє заколотники були розгромлені, сам Людовик потрапив в полон, а його союзник Франциск ІІ, герцог Бретані, був змушений принести васальну клятву королю і видати за нього свою дочку Анну Бретонську. Від цього шлюбу у Карла VIII було семеро дітей, які померли немовлятами. 7 травня 1498 року, перебуваючи в Амбуазі, несподівано помер і він сам, сильно вдарившись головою об низькі двері.
За відсутності прямих нащадків і престолонаслідників по салічному закону королівські повноваження мали перейти до Людовика Орлеанського (звільненого з ув'язнення ще в 1491 році завдяки численним проханням його дружини). Того ж 7 травня він був проголошений королем під іменем Людовик XII і 27 травня 1498 року за традицією урочисто коронувався в Реймсі. За сприяння Папи Римського Олександра VI вже 15 грудня Людовик XII домігся анулювання шлюбу з дочкою свого попередника Людовіка XI і 7 січня 1499 року в Нанті одружився на вдові Карла VIII Анні Бретонській, що дало королю право успадкувати герцогство Бретонське його колишнього соратника Франциска ІІ.
Прагнучи зміцнити фінансове становище країни і утвердити свій авторитет, Людовик XII уклав мирний договір з імператором Священної Римської імперії Максиміліаном I, Швейцарською конфедерацією і Савойським герцогством. Заявивши, що "король Франції забув образи герцога Орлеанського", він примирився зі своїми колишніми ворогами, розпочав фінансову реформу, суттєво знизивши податки, завдяки чому вдалось суттєво пожвавити економіку і відновити занепалу армію . У березні 1499 року в Блуа (місті, де він зі своїм двором проводив більшу частину часу) Людовик XII зібрав раду нотаблів, на якій було урегульовано не лише фінансові питання країни, але і створено чіткі правила відносин між васалами та феодалами й розроблено нові судові правила, які спрощували ведення процесів.
Економічне становище Франції помітно покращилося, авторитет і підтримка підлеглими короля та наближеними були достатніми, щоб Людовик XII звернув увагу на зовнішній аспект політики: користуючись тим, що його бабця по матері Валентина Вісконті, дружина вбитого в 1407 році Людовика Орлеанського, була дочкою першого герцога Міланського Джана Вісконті, він заявив свої права на Мілан. Заручившись підтримкою короля Англії Генріха VII та імператора Священної Римської імперії Максиміліана І, в липні 1499 року французька армія перейшла Альпи територією союзної Савойї і, завдавши поразки армії герцога Людовіка Мора, 14 вересня зайняла Мілан. Після придушення повстання містян і остаточної перемоги 24 березня 1501 року під Новарою над Морою, зрадженому найнятими ним швейцарцями, в квітні Міланське герцогство було приєднане до Французького королівства, ставши плацдармом для подальшої експансії в Італію.
Ще в листопаді 1500 року Людовик XII уклав Гранадський договір з Фердинандом ІІ Арагонським, який мав свої інтереси в Італії, і наступного року французи захопили Капую, а іспанські війська — Каллабрію. Чинити опір інтервенції двох ведучих держав Європи не мало сенсу і король Неаполітанський Федеріго І Трастамра здався на милість Людовика XII. Неаполітанське королівство було поділено між союзниками, але суперечка між ними за області Базіліката і Абруццо в 1503 році привела до війни, в якій Франція зазнала поразки і в березні 1504 року була змушена укласти мирний договір, відмовившись від претензій на Південну Італію.
В 1507 році Людовик XII остаточно підкорив Геную і в січні 1509 року оголосив війну Венеції, яка переросла у відкрите протистояння з Папською державою, що для Франції закінчилась втратою в 1513 році Мілану. Зазнавши наступного року нападу Швейцарії, Людовик XII був змушений відступитися від усіх своїх завоювань і укласти угоду з Англією, яка саме вступила у війну з Іспанією. В тому ж, 1514 році, померла друга жінка Людовика XII Анна Бретонська, яка не залишила спадкоємців трону (дві дівчинки і два хлопчика теж, як і у випадку з Карлом VIII, померли немовлятами), і 9 жовтня в Аббевілі він одружився з сестрою англійського короля Генріха VIII Маріїєю Тюдор.
Це була остання спроба Людовик XII Валуа отримати спадкоємця престолу — страждаючи від подагри і хронічних кишкових крововиливів, 1 січня 1515 року він помер у віці 52 років у королівській резиденції Тюрель в Парижі. Його забальзамоване тіло у свинцевій труні прощальною процесією було провезене вулицями столиці і поховане в базиліці Сен-Дені.
Зі смертю Людовика XII королем Франції став його двоюрідний племінник і чоловік його старшої дочки Клавдії від другої дружини Анни Бретонської Франциск І Ангулемський, який увійшов в історію як "король-лицар".
Коментарі
Дивіться також
• Коронація Карла VII Звитяжного, 1429
• Генріх Ланкастер — король Англії і Франції, 1431
• Битва під Рапалло, 1494
• Коронація Генріха IV Бурбона, 1594
• Коронація Людовика XIII, 1610
• «Король-сонце» Людовик XIV, 1643