На початку XI століття половці із Заволжя мігрували на Захід і, витіснивши печенігів та торків, розселились на Північному Причорномор'ї і з 1060-х років почали здійснювати набіги на руські землі. У 1061 році поразки від хана Іскала зазнав Всеволод Ярославич, у 1068 році в битві на Альті (нині — в Київській області) від хана Шарукана — тріумвірат Ярославичів, що стало каталізатором повстання в Києві, вигнання князя Ізяслава і багаторічної боротьби за київський престол.
У 1076 році в Києві став княжити Всеволод Ярославич, який у союзі з половцями здолав своїх племінників Романа та Олега Святославичів, а його син Володимир Мономах, що сидів у Чернігові, розорив бунтівне Полоцьке князівство. По смерті 13 квітня 1093 року Всеволода, останнього з синів Ярослава Мудрого, великокняжий престол у Києві посів його племінник Святополк Ізяславич, який на відміну від дядька відмовився виплачувати данину половцям, що підійшли до кордонів князівства.
Після ув'язнення їх послів половецькі війська взяли в облогу місто Торчеськ (в районі Кагарлика Київської області) і на допомогу переяславському князю Ростиславу Всеволодовичу вирушило війська Святополка Ізяславича та Володимира Мономаха. З'єднавшись поблизу Трипілля, 26 травня 1093 року вони переправились через ріку Стугна, і вступили в бій, в якому зазнали нищівнї поразки — полягла дружина Святополка, більша частина війська Мономаха і Ростислава Всеволодовича, який сам потонув під час відступу.
Половці, розоряючи землі, підступи до Києва, на околицях якого відбулось ще два зіткнення, в яких, як повідомляє літопис, загинуло більше людей, ніж на Стугні. Торчеськ, вимушений здатись після тривалої облоги, так і не дочекавшись допомоги княжого війська, був спалений, а його жителі — забрані в полон.
Поразка змусила Святополка Ізяславича укласти з половцями мирний договір, скріплений його одруженням з дочкою половецького хана Тугоркана. Однак, через два роки, скориставшись тим, що Святополк і Володимир Мономах взяли в облогу Олега Святославича в Стародубі, половецький хан Боняк несподівано вдарив по Києву й навіть спалив князівський приміський палац у Берестовому, хан Куря спалив фортецю Устя на лівобережжі Дніпра, а 30 травня 1096 року Тугоркан взяв у облогу Володимирів Переяслав, але був ним розбитий 19 липня на річці Трубіж і загинув.
Задля протистояння половецькій загрозі і припинення усобиць у 1097 році у Любечі відбувся князівський з'їзд за участю представників майже всіх гілок Рюриковичів, на якому успадкування по старшинству було замінене на вотчинність успадкування, коли кожний князь мав володіти землями свого батька. Це формалізувало перетворення Київської Русі в конфедерацію квазінезалежних держав, проте не вберегло від подальших міжусобиць, в яких як ситуативні союзники проти Святополка брали участь половецькі війська хана Боняка.
Вийшовши з них переможцем, у 1103 році на князівському з'їзді в Долобську Святополк домігся прийняття спільного плану військових дій проти половців: того ж року на річці Сутень був розбитий хан Урусоба, в 1107 біля Лубен — Боняк, в 1111 на річці Сальниця — Шарукан. Володимир Мономах, який через два роки став княжити в Києві по смерті Святополка, здобувши над половцями ряд значних перемог, практично витіснив їх за Дон, хоча вони здійснювали набіги на руські міста аж до середини ХІІІ століття, як правило, в якості союзників тих чи інших князів у міжусобних війнах.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Помер Ярослав Мудрий, 1054
• Володимир Мономах — Великий князь київський, 1113
• Битва над Серетом, 1154
• Розорення Києва Андрієм Боголюбським, 1169