Ще до своєї загибелі в 1341 році Гедимін розділив Велике князівство Литовське між сімома синами на удільні володіння. Через чотири роки Кейстут за попередньою змовою з братом Ольгердом захопив столицю князівства Вільну, де сидів їх молодший брат Євнутій, і того ж року Ольгерд прийняв титул великого князя. Діючи надалі спільно, вони досить швидко здолали опір інших удільних князів, після чого Кейстут протягом майже півстоліття успішно вів війни з Лівонським орденом на Заході, в той час як Ольгерд спрямував свої зусилля на Схід, де намагався поширити свій вплив на Псков, Новгородську республіку та західні князівства занепалої Русі.
У 1355 році Ольгерд здійснив успішний похід на Смоленськ, який ще 1330-х років, відмовившись платити данину Золотій Орді, мав союзні стосунки з Литвою, через два роки зайняв Брянськ, після чого підкорив й інші уділи, на які розпалось Чернігово-Сіверське князівство. У 1359 році, скориставшись з міжусобиць, які почались по смерті хана Бердібека, він здійснив похід проти татарських орд Причорномор'я і після перемоги в 1362 році у битві на Синіх Водах приєднав Лівобережжя і Правобережжя Дніпра та Придністров'я.
Посадивши у Києві сина Володимира, Ольгерд передав Поділля дітям свого брата Коріата, які заснували Подільське князівство зі столицею у Смотричі (нині селище в Дунаєвецькому районі Хмельницької області), після чого вступив у боротьбу за Тверське князівство, яке успадкував брат його другої дружини Юліянії, праправнучки короля Данила Романовича. Це привело до війни з владимирськив і московським князем Дмитрієм Івановичем, згодом відомим як Донський), яка завершилась у 1372 році Любуцьким мирним договором, що підтвердив литовський протекторат на Твер'ю. Багаторічне протистояння з Польщею за Волинь закінчилось у 1377 році укладенням договору з королем Людовиком Угорським, за яким до Литви відійшли Берестейський, Володимирський і Луцький уділи, де правив брат Ольгерда Любарт.
Помер Ольгерд Гедимінович 24 травня 1377 року у віці близько 80 років, імовірно, у Вільні, де був похований в побудованій ним церкві Пресвятої Богородиці. За іншою версією, як свідчить хроніст Тевтонського ордену Герман Вартберг, Ольгерд не був християнином (або повернувся до язичництва після хрещення), і його тіло було спалене згідно тодішнім литовським віруванням "разом з його речами і 19-а бойовими кіньми".
У створеній Ольгердом найбільшій державі Європи, що простягалась від Балтійського до Чорного моря і від Сирету до Дону, було толерантне ставлення як до віросповідання, так і до усталених місцевих законів і звичаїв, а удільні литовські князі з династії Гедиміна, що замінили Рюриковичів, приймали хрещення за православним обрядом і через одруження родичалися з представниками місцевої знаті.
Смерть Ольгерда стала причною чвар і розбрату — з його передсмертною волею передати Вільно і першість серед князів Великого князівства Литовського своєму молодшому синові від другої дружини Ягайлу не погодились діти першої дружини, вітебської князівни Марії. Проти Ягайла виступили її сини Андрій полоцький і Дмитрій брянський, які перебрались до Москви, за ними — Дмитро-Корибут Ольгердович, котрий володів Чернігово-Сіверщиною, волинський князь Любарт та володарі Поділля — Коріатовичі.
Бажаючи обмежити вплив Москви, Ягайло уклав спочатку союз із беклярбеком Золотої Орди Мамаєм, а після його поразки у війні з ханом Тохтамишем уклав перемир'я з Тевтонським і Лівонським орденами. Це викликало невдоволення його дядька Кейстута, котрий в жовтні 1381 року усунув Ягайла від влади і за підтримки більшості Гедиміновичів сам був проголошений великим князем Литовським.
Коментарі
Дивіться також
• Вітовт — Великий князь литовський, 1392
• Смерть Казимира Великого, 1370
• Владислав II Ягайло — король Польщі, 1386