Коли поразка ЗУНР і УНР у війні з більшовицьким урядом України стала практично невідворотньою, 30 липня 1920 року в Празі відбувся установчий з'їзд «Української Військової Організації» (УВО), ядро якої склали колишні українські офіцери з числа січових стрільців. Очолена у минулому полковником армії УНР 29-літнім Євгеном Коновальцем, вона ставила за мету підготовку до повстання на всій етнічній українській території задля проголошення незалежної Української держави.
Після міжнародного визнання у 1923 році законності входження Східної Галичини до складу Польщі і втрати Західно-Українською Народною Республікою політичної суб'єктності УВО радикалізувалась, перейшовши до диверсійної і терористичної діяльності. У січні 1929 року взяла участь у створенні Організації Українськик Націоналістів (ОУН), також очоленої Євгеном Коновальцем, яка оголосила своєю метою захист українського етнічного населення від репресій та переслідувань з боку влади Польщі та СРСР.
У 1934 році через керівника осередку ОУН у Фінляндії Кіндрата Полуведька з Коновальцем познайомився втікач з УСРР Василь Хом'як, що вже два роки проживав у Бельгії. Галичанин, колишній офіцер київського корпусу Січових стрільців, у минулому в'язень Соловецького концтабору (де він нібито свого часу і познайомився з Полуведьком), а на той момент — вже агент ОДПУ-НКВС під оперативним псевдонімом «Лебедь», він зумів переконати Коновальця у можливості створення в Україні підпільної мережі і наступного року в Берліні в якості представника однієї з націоналістичних груп познайомив його зі своїм 28-річним «племінником» Павлом Грищенком, «колишнім комсомольцем, що розчарувався в большевизмі», а насправді — уродженцем Мелітополя старшим лейтенантом НКВС Павлом Судоплатовим.
Користуючись тим, що він нібито працює радистом на вантажному судні «Шилка», яке заходило у різні порти Європи, Грищенко-Судоплатов мав можливість кілька разів зустрітися з Коновальцем та провідними членами ОУН і переконати їх в існуванні в УСРР ініціативної групи національно свідомих патріотів, задля навчання методам підпільної роботи якої він і прибув за кордон. Судоплатов справив загалом позитивне враження, що сприяло налагодженню між ним і Коновальцем довірчих, а згодом і дружніх стосунків.
Тому практика їх термінових, незапланованих зустрічей, яка з'явилась в 1937 році, коли вони двічі спілкуватись в Генті і Роттердамі начебто для передачі таємних відомостей про підпільну роботу націоналістів у Радянській Україні, не викликала у Коновальця підозри, як і третя, також у Роттердамі, про яку Коновалець дізнався 22 травня 1938 року, перебуваючи у Берліні. Він сам призначив її о полудні 23 травня в ресторані «Атланта» на першому поверсі однойменного готелю, де після десятихвилинної розмови Судоплатов вручив Коновальцю коробку (за найпоширенішою версією — цукерок). Вмонтований в неї вибуховий механізм спрацював коли той вже йшов по вулиці Колсінгель — від потужного вибуху, який пролунав о 12-16, Євген Коновалець загинув на місці і було поранено двох випадкових перехожих.
Розслідування поліцією обставин вбивства Коновальця не дало жодних результатів — Судоплатов через Францію та Іспанію повернувся в СРСР, де зробив блискучу кар'єру, працюючи в підрозділі зовнішньої розвідки та розвідувально-диверсійному управлінні НКВС/НКДБ, що займалось індивідуальним терором.
По смерті Сталіна генерал-лейтенант Павло Судоплатов був заарештований за «активне пособництво зраднику Батьківщини Лаврентію Берії в підготовці державного перевороту, проведення дослідів над людьми, викрадення і численні вбивства», кілька років симулював божевілля і у 1958 році був засуджений до 15 років тюрми та позбавлений всіх звань і нагород. 10 січня 1992 року він був повністю реабілітований постановою Головної військової прокуратури Російської Федерації.
Коментарі
Дивіться також
• Вбивство Симона Петлюри, 1926
• Другий Великий (римський) збір українських націоналістів, 1939
• Убивство Лева Троцького, 1940
• Загибель Романа Шухевича, 1950
• Вбивство Лева Ребета, 1957
• Вбивство Степана Бандери, 1959
• Помер Дмитро Донцов, 1973