Об'єднання князівств Молдови і Валахії відбулось 5 лютого 1862 року, коли на хвилі націоналістичних настроїв в обох князівствах, формально незалежних під протекторатом Османської імперії, господарем був обраний колишній воєнний міністр Молдови Александру Йон Куза. Його правління було періодом швидкого впровадження ліберальних перетворень, проте через кілька років він зіткнувся з протидією парламенту і великих землевласників. У ніч на 23 (11) лютого 1866 року групою заколотників він був заарештований і в обмін на збереження життя та право виїхати за кордон зрікся влади.
У пошуках нового монарха опозиція звернулась до сина короля Бельгії Леопольда I з Саксен-Кобург-Готської династії фламандського графа Філіппа, проте отримала відмову, після чого запропонувала престол 27-літньому Карлу Гогенцоллерн-Зігмаргену зі швабської гілки Гогенцоллернів, який на той час служив у Кобленці в драгунськом полку в чині капітана. Отримавши схвалення прем'єр-міністра Пруссії Отто Бісмарка, Карл Гогенцоллерн-Зігмарген таємно прибув у Трансільванію, де був зустрітий представниками опозиції і 22 (10) травня 1866 року урочисто прибув у Бухарест й того ж дня у парламенті виголосив присягу як новий домінітор (князь) Молдови і Валахії Кароль I, погодившись на зміну свого імені на румунський манер.
13 (1) липня 1866 року була прийнята нова конституція Об'єднанного князівства, в якій було закріплене його нову назву «Румунія» і спадковість влади князя по чоловічій лінії. Це викликало протести з боку турецького султана, які вдалось владнати восени того ж року шляхом переговорів у Стамбулі, коли Румунія отримала статус «привілейованої провінції у складі Османської імперії». Через одинадцять років вона підтримала Російську імперію у черговій Російсько-турецькій війні, яка завершилась поразкою Османської імперії і визнанням незалежності Румунії, проголошеної парламентом 21 (9) травня 1877 року і затвердженій князем наступного дня.
22 березня 1881 року за ініціативою принца і уряду в конституцію Румунії були внесені зміни, якими вона проголошувалась королівством. З цієї нагоди 22 (10) травня, у день, коли він вперше прибув до Бухареста, Кароль I і його дружина Єлизавета були урочисто короновані на престол Румунії. Спеціально для цієї події з турецької гармати, захопленої під час битви під Плевеном у 1877 році, в якій він безпосередньо командував румунськими військами, для Кароля I була відлита стальна корона — за його наполяганням вона була виготовлена у Бухаресті без золотого оздоблення, щоб підкреслити героїзм румунських солдатів.
48-річне правління Кароля I виявилось найтривалішим за всю історію Молдови і Валахії. Щоб гарантувати безпеку Румунії, у 1883 році він уклав таємну угоду з країнами Антанти, хоча напередодні Першої світової війни у вузькому колі все частіше висловлювався за підтримку Німецької імперії, де правив його двоюрідний брат кайзер Вільгельм II.
Помер Кароль Гогенцоллерн-Зігмарген 10 жовтня (27 вересня) 1914 року бездітним і новим королем Румунії став його племінник Фердинанд I, який дотримав клятви, даної при сходженні на престол: 27 жовтня Румунія вступила у війну проти Троїстого союзу, за що Вільгельм II видалив ім'я Фердинанда з династичного реєстру дому Гогенцоллернів.
Коментарі
Дивіться також
• Незалежність Румунії, 1881
• Сан-Стефанський мирний договір, 1878
• Дев'ять королів, 1941 (фото)
• Перша балканська війна, 1912
• Друга Балканська війна, 1913
• Ніколає Чаушеску — перший президент Румунії, 1974