Після відкриття Нової Зеландії у 1642 році голландцем Абелем Тасманом наступними європейцями, що побували тут, стала експедиція Джеймса Кука, який під час своєї першої кругосвітньої подорожі 1769 року провів картографування її узбережжя. Для освоєння нових південних земель у 1787 році британський уряд спорядив т. зв. Перший флот з 11 суден на чолі із капітаном Артуром Філліпом, який став губернатором колонії Австралія (носила назву Новий Південний Вельс), до якої увійшла і Нова Зеландія.
Інтенсивна колонізація Нової Зеландії почалась у першій чверті XIX століття, з прибуттям місіонерів, шукачів пригод та торгівців, і в 1832 році для встановлення контактів із племенами аборигенів Великобританія призначила свого постійного представника, яким став підприємець Джеймс Басбі. Побоюючись свавілля білих колоністів, 34 спадкові вожді і старійшини північних племен маорі уклали між собою угоду у вигляді конфедерації Об'єднані Племена Нової Зеландії, яка 28 жовтня 1835 року проголосила незалежність Нової Зеландії. Копія їхнього договору, перекладена англійською і засвідчена двома місіонерами і двома білими поселенцями, була надіслана британському королю Вільгельму IV, з проханням бути гарантом незалежності нової держави.
Коли у 1837 році мореплавць і шукач пригод Шарль де Тьєррі заснував у Новій Зеландії перше французьке поселення і, прагнучи створити свою власну суверенну державу, розпочав переговори із вождями місцевих племен, вони звернулись до Великої Британії і міністерство у справах колоній вислало корабель на чолі із Вільямом Гобсоном, призначеним лейтенантом-губернатором Нової Зеландії. 6 лютого 1840 року він уклав із маорі т. зв. Договір Вайтангі, за яким Нова Зеландія переходила в управління Великобританії, котра отримувала виключні права на придбання нових земель в обмін на гарантію збереження майнових і немайнових прав місцевих племен.
Договір Вайтангі, складений двома мовами, підписали 40 водждів племен і було зроблено ще близько півтисячі його копій для підписання іншими вождями та старійшинами. Коли 21 травня 1840 року британська торгово-колонізаційна компанія «Нова Зеландія» проголосила республіку зі столицею у заснованому нею місті Веллінгтон, Гобсон, не чекаючи остаточного підписання договору, проголосив суверенітет Великобританії над Північним островом Нової Зеландії на підставі договору з маорі і над островами Південним і Стюарта на підставі їх відкриття Джеймсом Куком. 1 вересня він заснував місто Окленд, яке й стало адміністративним центром нового протекторату.
16 листопада 1840 року королева Вікторія спеціальною грамотою проголосила Нову Зеландію королівським володінням. 3 травня 1841 року Вільям Гобсон став її першим генерал-губернатором і перебував на цій посаді до своєї смерті 10 вересня 1842 року.
1 липня 1841 року Нова Зеландія була відокремлена від Нового Південою Вельсу, в 1854 році отимала власний парламент, на запит якого в 1907 році кололь Едвард VII проголосив її домініоном Британської імперії.
25 листопада 1947 року парламент Нової Зеландії ратифікував т. зв. Вестмінстерський статут, відмовившись від обов'язкового виконання рішень британського парламенту, що дало можливість 10 грудня того ж року отримати повну політичну незалежність.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Перша кругосвітня подорож Джеймса Кука, 1768
• Відкриття Нової Зеландії, 1642
• Британська колонія Новий Південний Вельс, 1788