Сюжет «Мертвих душ» підказав Гоголю поет Олександр Пушкін, який почув її свого часу, перебуваючи на засланні в Бесарабії, — в містечку Бендери були виявлені масові випадки, коли кріпаки, які тікали сюди з інших регіонів Росії, щоб сховатись від поліції, брали собі імена померлих, і протягом тривалого часу в Бендерах офіційно не реєструвались смертні випадки.
У романі Гоголя ця історія трансформувалась у пригоди головного героя Чічікова, колишнього корумпованого митника, який ховаючись від переслідування, приїжджає в провінційне містечко і для того, щоб надати собі статусності скуповує у місцевих поміщиків померлих селян, які за переписом ще значилися живими.
Гоголь почав писати «Мертві душі» восени 1835 року, 9 березня 1842 року отримав цензорський дозвіл на його публікацію, і 21 травня 1842 року «Похождения Чичикова, или Мёртвые души» вийшли друком в Москві.
Ще за два роки перед цим Гоголь розпочав писати другий том трилогії і закінчив його в листопаді 1843-го. За нез'ясованих обставин (чи то через невдоволеність написаним, чи в стані депресії) в липні 1845 року Гоголь спалив другий том і всі чернетки до нього. Лише після смерті письменника в 1852 році в його архіві були знайдені чотири розділи у неповному чорновому варіанті, які були видані влітку 1855 року. В кінці ХХ століття були виявлені копії перших п'яти розділів другого тому «Мертвих душ», переписані від руки (за традицією XIX століття рукописи часто поширювались «у списках» — переписаних від руки творах). Третій том так і не був написаний.
Ще за життя Миколи Гоголя роман «Мертві душі» було перекладено багатьма мовами, з розвитком кінематографу він був неодноразово екранізований (вперше — в 1909 році), адаптований для драматичної та оперної постановок.