Перші повідомлення про незвичайні захворювання з'явились 5 червня 1981 року, коли американський Центр з контролю і профілактики хвороб повідомив про 5 випадків пневмоцистної пневмонії і 28 випадків захворювання на саркому Капоши, особливістю яких було те, що хвороби мали спільні симптоми, розвивались швидше звичайного і вражали специфічний контингент людей — гомосексуалістів-гаїтянців, які вживали героїн і були хворі на гемофілію.
Протягом 1981-82 років подібні захворювання було виявлено у людей іншого соціального і національного походження, і в 1982 році для їх характеристики було введено спеціальний термін Синдрому набутого імунодефіцити (СНІД), класифікований як хвороба. В 1983 році група біологів під керівництвом французького вірусолога Люка Монтаньє в інституті Пастера в Парижі виділила з лімфатичних вузлів хворого вірус (згодом класифікований як ВІЛ-2), який призводить до загибелі лімфоцитів. Вірус дещо іншої модифікації (ВІЛ-1) був виявлений американськими біологами під керівництвом доктора Роберта Галло наступного року. Тоді ж було встановлено, що вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) викликає ВІЛ-інфекцію, остання стадія якої і є СНІДом, та встановлені основні шляхи її поширення.
Як вважається сьогодні, ВІЛ виник у африканських мавп і був переданий людині в кінці XIX або на початку XX століття. Його носіями стали люди, що займались мисливським промислом і заготівлею м'яса в Камеруні, Сенегалі та Конго. Генетичні дослідження показують, що останній спільний предок ВІЛ-1 датується 1910 роком. ВІЛ, характерний для мавп, швидко пригнічується імунною системою людини, але при інтенсивних контактах і частих передачах може бути більш стійким, особливо при наявності у вірусоносія венеричних хвороб і відкритих виразок чи ран. Зі значним зростанням міст в Африці у першій третині ХХ століття ВІЛ набув поширення й за межами її тропічної частини (станом на 2013 рік на південь від Сахари проживало 67% інфікованих на ВІЛ).
1959-м роком датується перший задокументований випадок ВІЛ-інфекції в організмі людини, 1966-м — його поява на Гаїті, 1969-м — у США. В Радянському Союзі перший ВІЛ-інфікований був виявлений в 1985 році (іноземець), а через два роки — ВІЛ/СНІД був виявлений у громадянина СРСР.
Станом на 2013 рік не було створено ефективної вакцини проти ВІЛу і поширення ВІЛ-інфекції набуло пандемічного характеру. За даними ООН з моменту початку епідемії на ВІЛ заразилось понад 60 мільйонів людей, 25 мільйонів з яких померло. У Східній Європі Естонія, Росія та Україна є лідерами за темпами поширення епідемії, причому в Україні спостерігається найбільша (1,6%) поширеність серед дорослого населення.
За офіційними даними в 2010 році в Ураїні проживало 360 000 ВІЛ-інфікованих людей, а найбільша кількість носіїв інфекції проживала в Індії (6,5 мільйонів), ПАР (5,5 млн), Ефіопії (4,5 млн), Нігерії (3,6 млн) та Мозамбіку (1,8 млн).
Коментарі
Дивіться також
• Пандемія «іспанського грипу», 1918
• Протитуберкульозна вакцина БЦЖ, 1921
• Помер Фредді Меркюрі, 1991
• Епідемія лихоманки Ебола, 2014
• Найжахливіші пандемії (інфографіка)