За Мудроським перемир'я, укладеним 30 жовтня 1918 року, Османська імперія, яка брала участь в Першій світовій війні на боці Німеччини, припиняла бойові дії, виводила свої війська із Закавказзя, Персії та Близького Сходу і надавала Босфорську протоку для флотів країн-переможців. У січні наступного року на Паризькій мирній конференції було прийнято рішення, відповідно до якого Вірменія, Сирія, Палестина, Аравія й Месопотамія відокремлювалися від Османської імперії, що мало стати першим кроком до її розчленування.
Планам Антанти завадила інтервенція грецьких військ в Смірну (нині — Ізмір), яка розпочалась 15 травня 1919 року і переросла у тривалу Греко-турецьку війну. Приблизно в цей же час почалася широкомасштабна інтервенція в Туреччину: Кілікію окупували французи, Анталію — італійці, а 13 листопада 1918 року, у відповідності з умовами перемир'я, Антантою був окупований Константинополь.
Для протидії новоствореній Демократичній республіці Вірменія і з метою з'єднання з більшовицькою Росією, яка підтримувала Туреччину, було розпочато бойові дії на східному фронті, і під загрозою взяття Єревану 2 грудня 1918 року Вірменія підписала мирний договір, втративши всю окуповану нею турецьку територію від Трабзона до озера Ван, а також частину власної. 4 грудня Єреван був взятий більшовицькими військами, і Вірменія вийшла з війни з втратою незалежності.
Підписаний 16 березня 1921 року у Москві радянсько-турецький договір «Про дружбу і братерство» дозволив Великим національним зборам отримати від Росії фінансову і воєнно-технічну допомогу, яка зіграла вирішальну роль у перемозі над Грецією. Створена з розрізнених партизанських загонів регулярна армія завдала Франції поразки на півдні Туреччини і змусила її в жовтні підписати тимчасове перемир'я. Стурбовані успіхами Кемаля і, особливо, його зближенням з більшовицькою Росією, британці санкціонував наступ греків углиб Малої Азії для захоплення Ангори.
Ідея відродження Візантійської імперії зі столицею в Константинополі зазнала краху в результаті внутрігрецької політичної боротьби — після реставрації у Греції монархії вона втратила підтримку Антанти, оскільки король Костянтин I Глюксбург в роки Першої світової війни підтримував Німеччину. Незважаючи на це, грецькі війська до травня 1922 року зайняли більшу частину заходу Малої Азії і розпочали наступ на Ангору.
Проте 10 років неперервних військових дій, погане постачання і малочисельність (100 тисяч греків утримували фронт довжиною 700 кілометрів) грецької армії далися в знаки, і 22 серпня 1922 року турецькі війська під керівництвом Кемаля перейшли в контрнаступ, а 9 вересня захопили Смірну, основний стратегічний пункт греків у Малій Азії, спаливши місто і вирізавши вірменське та грецьке населення. За оцінками, у Смірні загинуло до 250 тисяч чоловік, а решта немусульманського населення віком від 15 до 45 років було інтерноване.
У вересні турецькі війська почали наступ на Константинополь, який зайняли 1 листопада 1922 року. Того ж дня влада султана була скасована, і 17 листопада Мехмед VI залишив країну — більш, ніж шестивікова Османська імперія припинила своє існування.
У липні 1923 року був підписаний Лозаннський мирний договір, який юридично оформив розпад Османської імперії, встановив нові кордони Туреччини в її сучасних межах. Він також скасував міжнародний фінансовий контроль над Туреччиною в обмін на виплату боргу Османської імперії і зобов'язував провести міждержавний обмін грецького і турецького населення. 29 жовтня 1923 Туреччина була проголошена республікою і після скасування ісламу як державної релігії в 1928 році — першим подібним державним утворенням серед мусульманських країн.
Коментарі
Дивіться також
• Падіння Візантійської імперії, 1453
• Війна за незалежність Греції, 1821
• Незалежність Румунії, 1877
• Молодотурецька революція, 1908
• Третє Болгарське царство, 1908
• Геноцид вірмен у Туреччині, 1915
• Завершення Дарданельської операції, 1916
• Версальський договір, 1919
• Незалежність Афганістану, 1919
• Велика пожежа у Смірні, 1922
• Турецька республіка, 1923