У 1854 році 23-літній шотландець Джеймс Максвелл закінчив навчання в Трініті-коледжі Кембриджського університету, в якому залишився для підготовки до професорського звання. Першим його науковим інтересом стала теорія кольорів. Почавши з повторення дослідів Германа Гельмгольця, автора трикомпонентної теорії сприйняття кольорів, за якою в оці людини є особливі елементи, фоторецептори, для фіксації червоного, зеленого і синього світла. Використовуючи спеціально сконструйовану ним оптичну систему, відому як «кольоровий ящик», яка дозволяла змішувати пучки світла різних кольорів, Максвелл зумів кількісно описати результати їх накладання, зокрема можливість отримати білий колір як результат змішування червоного, зеленого і синього кольорів, і чорного — при накладанні жовтого, пурпурового і блакитного.
Закинувши на кілька років досліди з кольорами, Максвелл захопився електромагнетизмом й створив математичну теорію, яка описувала електричне та магнітне поля, створені зарядами й струмами. У 1856 році він переїхав у Абердін, де в місцевому університеті отримав місце професора на кафедрі натуральної философії, наступного — одружився, два роки працював над теорією стійкості кілець Сатурна, за яку в 1857 році отримав премію Кембриджського університету, після чого зайнявся розробкою кінетичної теорії газів, пояснивши багато їх фундаментальних властивостей, включаючи тиск і дифузію.
Після втрати посади в результаті реорганізації Абердинського університету, на початку літа 1860 року Максвелл прийняв запрошення стати професором кафедри натуральної філософії лондонського Кінгс-коледжу. Знаючи про особливу увагу в цьому вузі до експериментальної науки, Максвелл повернувся до свого давнього захоплення теорією кольорів і у червні на цю тему виступив з доповіддю на конференції в Оксфорді.
Нагородження восени того ж року медаллю Бенджаміна Румфорда за «дослідження складу кольорів та інші роботи з оптики» Лондонського королівського товариство надихнула Максвелла на продовження дослідів зі своїм «кольоровим ящиком», і 17 травня 1861 року у Королівському інституті він виступив з доповіддю «Про теорію трьох основних кольорів», яку супроводив демонстрацією першого у світі стійкого кольорового фотозображення.
Вона була виконана за технічної підтримки англійського фотографа і винахідника Томаса Саттона, який виконав три чорно-білі фотознімки на склі різнокольорової смужки з шотландського тартану через червоний, зелений і синій фільтри. Пропускаючи проектором три пучки звичайного світла через аналогічні фільтри відповідних фотокопій, на екрані вдалось отримати кольорове зображення.
Через погану якість тогочасних фотоматеріалів практичне застосування метод Максвелла не знайшов і був забутий. Лише через кілька десятиліть американець Фредерік Ів самостійно отримав аналогічні результати, які у 1897 році втілив у «Хромоскопі», — пристрої для індивідуального перегляду через окуляр кольорових зображень, які утворювались шляхом накладання трьох зображень, зроблених через три фільтри. Пристрій продався в Америці і Європі, проте особливого комерційного успіху не мав і після винаходу в 1903 році братами Люм'єр автохромного процесу, придатного для масового виробництва кольорових фотографій, випуск «Хромоскопів» припинився.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН