Кріпацтво як один з видів рабовласництва у формі залежності селянина, прикріпленого до земельного наділу, від феодала, власника землі, у Східній Європі почало формуватись в епоху раннього середньовіччя і стало домінуючою формою соціальних стосунків у XV столітті, коли поширилось на основну масу селянства, позбавленого майнових, громадянських і особистих прав. Перетворення їх на тимчасових власників землі у Польсько-литовській державі було закріплене т. зв. «Пйотркувським статутом» 1496 року короля Яна Ольбрахта і Литовським Статутом 1588 року, а в Московському князівстві — «Судебником» 1497 року Івана III.
«Соборне укладення» царя Олексія Михайловича 1649 року і податкова реформа 1718 року Петра I остаточно прикріпили селянство до землі, у подальші півстоліття перетвореного у власність помісного дворянства. Однак на більшій частині Лівобережжя і Слобідської України, які з 1667 року увійшли до складу Московсько царства, кріпацтво не знайшло поширення, — посполиті козаки, які виконували різного роду натуральні повинності, були особисто вільними і мали право володіти землею та іншим майном. Аналогічний козацько-посполитий устрій був і на Слобідській Україні, яка інтенсивно колонізувалась з середини XVII століття.
На Гетьманщині спроби закріпачити посполитих (вільних) людей були здійснені у 1654 році, коли їм було заборонено продавати землю на свій розсуд, і в 1720-х роках за гетьмана Данила Апостола, коли серед старшини не знайшов підтримки намір закріпити селян за оброблюваною ними землею. Обмеження на право селянам змінювати місце проживання в межах Київського, Новгород-Сіверського та Чернігівського полків без письмового на те дозволу поміщиків було запроваджене гетьманом Кирилом Розумовським 3 травня 1760 року і підтверджене через три роки відповідним указом імператриці Катерини II. У 1764 році вона остаточно ліквідувала козацький устрій на Гетьманщині, де була відновлена робота т. зв. Малоросійської колегії, ще через рік — на Слобожанщині, яка була перетворена на Слобідсько-Українську губернію, а в 1775 році царська армія зруйнувала Запорозьку Січ на ріці Підпільній і територіальні володіння козацтва були приєднані до Новоросійської губернії.
На підконтрольних Російській імперії землях козаки отримали статус т. зв. військових обивателів, які на добровільних засадах могли піти на службу в територіальні гусарські полки, козацька старшина — дворянську гідність, а селяни Лівобережжя і Слобожанщини указом Катерини II від 14 травня 1783 року були позбавлені права переселятися з того місця, на якому їх застала остання ревізія, і на них поширились російські закони, котрі дозволяли їх продаж, обмін на майно і право поміщика засилати селян у Сибір та на каторжні роботи без права виступати в суді і оскаржувати його дії.
ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН
Коментарі
Дивіться також
• Ліквідація Гетьманщини, 1764
• Коліївщина, 1768
• Ліквідація Запорозької січі, 1775
• Скасування кріпацтва в Росії, 1861